Стрибунець їм потайки заздрить. Їхнім пораненням, оповідкам і наріканням — усьому, що об’єднує їх у ненависті до Мавра. Це їхні пригоди, їхні переживання. Він осторонь від цього.
Стрибунець сповільнює кроки. Далі — територія Черепа. Три кімнати, які роблять його рівним з іншими хлопцями, тому що їм не можна туди заходити, як і йому. Це кімнати, повз які вони також скрадаються навшпиньках. Вони не бували там, але знають про ці кімнати все. Знають, що в одній із них немає ліжок, а є тільки матраци, які щоранку складають один на одного у дві гігантські матрацові гори. На вершинах цих гір ріжуться в шашки візочники. Підлоги там липкі, на підвіконнях — шереги порожніх пляшок. Сидять у цих кімнатах на тонких матах із червоної соломки. У цій кімнаті мешкає Череп. Вузькоокий хижак з прізвиськом, від якого стигне душа; воїн, ватажок, жива легенда Дому. Ідол усіх наймолодших, герой їхніх ігор, недосяжний ідеал.
Іще є одинадцята кімната. Та, де зведено справжній курінь із бамбука. Де головна окраса — кальян Кульгавого, де живе папуга Ляля — старий какаду, який вміє лаятися трьома мовами. Хлопці знають, в які години, проходячи повз відчинені двері, можна побачити горбаня Кульгавого, який пускає бульбашки в прозоро-череватому глечику.
Третя кімната — та, котра з наддверними написами. Там Сивий з коробкою амулетів і рибками в акваріумах. Сивий, який не любить яскравого світла. Кімната ця ще загадковіша, ніж перші дві, тому що її двері завжди закриті. Проходячи повз неї, Стрибунець уявляє Сивого та кімнату, йому це легко, він там був і бачив усе сам. Він притискає підборіддям амулет під майкою — і йому жаль, що нікому не можна розповісти про те, що з ним було. Дарунок Сивого наближає його до старших. Сила, рівна силі Черепа, — він несе її таємно, заховавши від усіх. З дня на день у неї дедалі тяжче віриться. Він іде далі, відносячи на собі свій секрет, свою гордість і зачаєні сумніви.
У Домі є ще дві зграї наймолодших ходячих. У них свої кімнати, попри які Стрибунець намагається не ходити. Зграя Півчої перебуває в стані «холодної війни» з Мотлохівцями. Справжні бійки поміж ними трапляються рідко, але і перші, й другі уважно стежать, щоби вороги не затримувалися на їхньому боці коридора.
Мешканців Проклятої кімнати такі дрібниці не хвилюють. Їхня кімната вважається найгіршою через те, що вона — єдина на цілому поверсі виходить вікнами на вулицю. У ній живуть вигнанці. Ті, кому показали на двері з інших зграй. Усього четверо. Іноді Стрибунцеві здається, що саме цього Спортсмен від нього і добивається. Переходу в розряд «проклятих». Тому до їхньої кімнати він ніколи не наближається. Навіть найкращий на світі амулет не зробить його Черепом, якщо він стане одним із них.
Дім здається Стрибунцеві гігантським вуликом. У кожній комірці — спальня, в кожній спальні — окремий світ. Є порожні чарунки класних та ігрових кімнат, їдалень і роздягалень, але вони не світяться вночі бурштиново-медовими вікнами, а значить, їх не можна вважати справжніми.
Іноді він спеціально залишається надворі до пізньої ночі, щоби з настанням пітьми перерахувати живі комірки вікон і подумати про них. Це завжди залишає дивний осад на душі. Бо з усієї гігантської будівлі-вулика, що палахтить вікнами, для нього існують усього чотири комірки. Чотири маленькі світи, куди він має доступ. Кімната Лося. Кімната Сивого. І дві кімнати Мотлохівні. Думка про це наганяє на нього тугу. Він занадто добре розуміє, що Мотлохівня — не дім йому, та й не може бути домом. Туди не хочеться повертатися з мороку, там не хочеться відпочивати після уроків, ніхто тебе там не буде чекати, якщо ти припізнився. Мотлохівня — зовсім сама собою. Для багатьох вона — дім. Вони відгороджують свої ліжка, мітячи їх знаками своєї присутності, як собаки значать територію запахом сечі. Вони пришпилюють у головах малюночки, споруджують полиці зі старих ящиків та розкладають на них речі. Для кожного ліжко — це його особиста фортеця, що носить усі сліди господаря. Та його ліжко голе та безлике, і він не почуває себе в безпеці ні коли лежить, ані коли сидить на ньому.