Найкраще виглядав недорозчавлений Табакі. Сидячи на двох подушках, він так іскрометно лаявся, що відносно нього я одразу заспокоївся.
— Таких, як ти, відстрілювати треба, — сказав Чорний Лордові, коли Табакі ненадовго заткнувся. — Як скажених собак.
— Виродок! — відповів Лорд. — Свиняча морда!
Чорний виплюнув у кулак вибитий зуб. Подивився на нього, струсив на підлогу й вирушив до дверей.
На підлозі перед перекинутою тумбочкою валялася неймовірна кількість пляшечок з ліками, які викотилися з неї. Йдучи, Чорний посковзнувся на одній і мало не впав. Лордові це трохи підняло настрій. Зовсім трішечки.
Коли повернулися Сфінкс, Македонський і Горбач, їм також довелося покататися на флаконах. Маневруючи поміж ними, Горбач доніс Грубого до його ящика, посадив там і сказав, що ми тут, як видно, непогано розважалися.
— Непогано? — обурився Табакі. — Ви, хлопці, можна сказати, пропустили все! Це була поема! Бій Ахіллеса з Гектором! Та щоб мені очі повилазили!
Сфінкс обдивився розорене ліжко, всеньке в осколках, та Лорда і сказав, що бачить поле бою і труп Гектора, але ніде не бачить Ахіллеса.
— І не скоро побачиш, — попередив Табакі. — Він десь там, не знаю де, вмивається кров’ю.
— Зрозуміло, — зітхнув Сфінкс. — Будемо мати на увазі. — Він зсадив Нанетту на підвіконня. — Добре, що ми принаймні птаху з вами не залишили.
Наступну годину я проповзав під ліжками, збираючи численні флакони і склянки. Табакі мені начебто допомагав. Його захоплення з приводу бійки жахливо нервувало. По-моєму, Лорд із Чорним поводилися радше як тварини, ніж як стародавні герої, і виглядало це відразливо.
— Запевняю тебе, голубчику, стародавні герої поводилися не краще, — заперечив Шакал. — А може, навіть і гірше, — додав він замислено, явно відсвіжаючи в пам’яті Гомера. Я чимшвидше відповз від нього, поки він не почав цитувати вибрані шматки з «Ілліади». Я вже здогадувався, які саме уривки можуть у нього бути улюбленими.
Після прибирання Сліпий, обмацавши Лорда, сказав, що в нього зламане ребро.
Про Могильник ніхто навіть не заїкнувся. Лорд дозволив перетягнути себе еластичним бинтом і всівся в обнімку з подушкою, злий як чорт. Він запевняв, що бинт не давав йому дихати, а ребро — лягти, й тепер він був приречений на безсонні ночі та нестачу кисню.
Табакі пообіцяв, що не залишить його в біді. І не залишив. Він співав Лордові. Він грав йому на губній гармошці. Він підтримував його сили мерзотними настоянками, в яких плавали чилійські перчики. Заодно підкріплявся сам. Так що Лорд був не один. Жодна жива душа не заснула б там, де Табакі когось так ревно розраджував.
Потім у Чорного піднялася температура. Табакі запереживав. Сказав, що це явна ознака занесеної в кров інфекції, та що дні Чорного, треба думати, — лічені.
Чорного також розрадили настоянкою і піснями.
О третій ночі вони заспівали хором.
Під цей жахливий спів мені все-таки вдалося ненадовго заснути. Прокинувшись, я виявив на ліжку голого Горбача, озброєного шваброю. Він тримав її, як багнет, спрямований на невидимого супротивника, і мав вигляд закінченого психа. Я би, вочевидь, на смерть перелякався, якби ми з ним були в кімнаті самі. Але поряд був Шакал, а в проході поміж ліжками Лері з Македонським, пошепки пересварюючись, навіщось відсували від стіни тумбочку. Виглядали вони приблизно як Горбач, принаймні не краще. Обоє в трусах і в чоботях на босу ногу. Особливо гарними були чоботи Лері з загнутими носаками.
Відкриті нарозтіж вікна чорніли ніччю, двері в передпокій також були розчахнуті й навіть підперті стосиком книжок. По кімнаті гуляв протяг.
— Ось він! — прошепотів Лері. — Тепер не втече! Горбачу, готуй швабру!
Горбач перестав метатися, виструнчився й відповів — також дуже голосним шепотом — що, на його думку, йому цим можна зашкодити.
— Чистоплюй! — прокректав Лері.
Тумбочку відсунули й розвернули. Лері акробатично скочив кудись поміж нею та стіною, але, мабуть, боляче вдарився. Горбач упустив швабру. Македонський вихопився на ліжко.
Я остаточно переконався, що всі вони показилися. Табакі зняв з мене швабру і, передаючи її Горбачу, люб’язно поділився:
— Щура ловимо. Тебе не дуже пристукнуло?
Мене не пристукнуло, але дивитися, як знищують щура, якось не хотілося. З дитинства не терплю таких речей. Незалежно від того, чи це щури, чи павуки. Довколишніх таке ставлення чомусь дуже веселить.