Медогляд для однієї половини мешканців Дому був щотижневим, для іншої — щомісячним. Коли я жив із Фазанами, була ще категорія «А» — ті, кого лікарі дивилися кожного дня. У Фазанів таких було шестеро, а решта мріяли до них приєднатися. Категорія «А» давала поблажки в режимі, право на денний сон та на особливе меню з дієтичними салатами й вітамінізованими напоями. До медоглядів готувалися дуже ретельно, записуючи свої скарги до спеціальних блокнотів. У своєму розграфленому на дні та години блокноті я малював карикатури, тож його у мене відібрали.
Сьогодні я вперше поїхав на огляд у складі четвертої. Поки ми чекали своєї черги, Лері спорудив на стіні лазаретного коридора композицію з вижуваних жуйок із недопалком посередині, а Табакі обмалював собі фізіономію страшними пасмугами та ромбами.
— Треба ж чимось і Павуків порозважати, — пояснив він мені. — Робота у них важка, життя нецікаве, на оригінальний грим у стилі «КІСС» їм завжди буде приємно подивитися.
Проте грим у стилі «КІСС» нікого не втішив. Властиво, він викликав підозри. Табакі довго відмивали в процедурній, щоби перевірити, чи не приховує він під гримом сліди яких-небудь болячок. Нарешті Шакал, відмитий до блиску, рожевий, з мокрими вухами виїхав із процедурної, розмахуючи білим папірцем, подібним на чек.
— Бачили? — хвалькувато поцікавився він, демонструючи нам цей клаптик. — Люблять мене тут, ніде правди діти! Я в Могильнику привілейована особа!
— Ну навіщо тобі воно? — запитав його Лорд. — Від минулого разу ще й тиждень не пройшов.
— А я подарую його Куряці, — пояснив Шакал. — Треба ж іноді робити людям приємне.
— Ти певен, що він зрадіє? — засумнівався Лорд.
— Хай тільки спробує не зрадіти!
Я слухав їх, абсолютно не розуміючи, про що йдеться. Зрозумів тільки, що обов’язково повинен зрадіти чомусь, що подарує мені Табакі. Тому, коли він під’їхав і втелющив мені свого зіжмаканого папірця, я постарався зобразити радість. Вочевидь, мені це вдалося. Принаймні Табакі залишився задоволений.
— Куряка просто щасливий, — повідомив він Лорда. — А ти думав, він не оцінить. Погано ж ти знаєшся на людях.
І він рвонув на своєму Мустангу до виходу; я заховав подарунок у жменю та поїхав за ним.
На майданчику, який називали Передмогильним, я затримався, намагаючись розібрати, що написано на папірці. Решта пішли й поїхали вперед. Те, чого я так і не зміг прочитати, найбільше нагадувало неакуратно виписаний рецепт. Втративши надію зрозуміти, що там написано, я вирішив, що варто, напевно, повернутися в Могильник і порозпитувати Павуків. Може, це щось на кшталт Фазанячих привілеїв, навіщось підтверджених письмово. Але тут поряд зависочів Чорний. Він не став запитувати, радий я чи не радий. Певно, по мені було видно, що я все ніяк не розберуся зі своїм подарунком. Він просто відібрав папірець і сказав:
— Це скерування в ізолятор.
Перша думка була — Чорний жартує. Друга — Табакі влаштував мені якусь люту капость.
— Так я і знав. Ти не в курсі, — зітхнув Чорний. — Слухай, це, звичайно, не моє діло, але ти завжди ось так хапаєш усе, що дають?
Він нависав наді мною, як вежа. Великий. Дорослий. Флегматичний. Якби на його місці був хто-небудь інший, я вирішив би, що мене розігрують.
— Взагалі-то я не хапаю, — сказав я. — Табакі переконував, що це подарунок.
— Подарунки Табакі треба на світло розглядати, перш ніж візьмеш їх до рук, — порадив Чорний. — Добре, надалі будь обережніший. — Він віддав мені папірець і пішов до сходів.
— Стій! — покликав я його в паніці. — Почекай, Чорний!
— Ну? — він зупинився, трохи незадоволений, ніби розмовами я відволікав його від важливих справ.
— Чому Табакі так зі мною? Що я йому зробив?
Чорний дивився похмуро, жував жуйку і думав.
— Чому? Ну, взагалі-то він вважає, що це круто — потрапити в Клітку. Що це приємно.
— Що ж у цьому приємного? — обурився я.
Якщо вірити Фазанам, Клітка була чимось на кшталт тюремної камери-одиночки для особливо небезпечних злочинців. А в деяких питаннях я їхній думці довіряв.
— Що приємного? — манера Чорного поволі повторювати поставлене йому запитання більш нетерплячу людину могла б звести з розуму. — Ну, розумієш, там тихо. Нікого немає. І дуже тихо. Звукоізоляція. Насправді зовсім непогано. Я, наприклад, люблю там бувати.