— Я думаю, — погляд Куряки втікає, ховаючись під віями, — може, він хотів, як краще? Може, він перелякався за Лорда й вирішив, що так буде надійніше? Адже в лазареті знають, чим приводити людей до тями після... Ну, після всяких таких речей…
— Звісно. Там багато чого знають. А Чорний хотів, як краще. На його думку, краще нам обійтися без Лорда. Занадто він неспокійний.
— Ти якось дивно говориш, Сфінксе... Так, ніби Лорда там з’їдять.
Найнестерпніше в новачках те, що їм постійно доводиться пояснювати очевидні речі. При цьому відчуваєш себе дурнем. Особливо якщо ти голий і замотаний у напівмокрий рушник.
Можна, звичайно, нічого не пояснювати. Але я не прихильник такої поведінки, адже рано чи пізно всі ми стикаємося з проблемами, які виросли з недоговореного. З того, що когось із нас не так зрозуміли.
— Історії хвороб, які зберігаються у Могильнику, — мужньо починаю я, — мають спеціальні наліпки. Жовті, сині та червоні. Їх же вклеюють і в особові справи. Не буду зараз розповідати про жовті й сині, але одна червона смужка означає, що ти асоціальний і неврівноважений. Дві — що схильний до суїциду й потребуєш посиленого контролю психотерапевта. Три — що страждаєш на невиліковний психічний розлад і потребуєш стаціонарного лікування, а його Дім тобі запевнити не в змозі.
Куряка хмуриться, намагаючись пригадати, чи бачив він на своїх паперах якісь смужки. Мені смішно, хоча, бог свідок, у цьому немає нічого смішного.
— Одна, — кажу я йому. — Раз тебе виставили з групи, одна — майже напевно. Але одна є практично в кожного, так що не переживай. У нас без неї обійшовся тільки Грубий.
— А в Лорда їх?..
— Три. І боюся, цього разу, якщо тільки не трапиться дива, хтось та зверне на це увагу.
— То він шизофренік, так?
Я набираю в груди якомога більше повітря, але тут до мене долинає наростаючий гул і гримотання лавини, яка котиться коридором, і всі нехороші слова залишаються при мені. Куряка також чує наближення навали ситих обідом.
— Ох, я з’їжджу в одне місце, — нажахано каже він. — Поки там іще вільно.
Він якраз встигає сховатися, коли лавина досягає спальні. Скрип, брязкіт, голоси, ляскання дверей. Першим залітає Шакал на Мустангу. Сметанні вуса під носом і пакет з бутербродами в оберемку.
— Алло, Сфінксе! Ти замислив одиночний стриптиз? Міг би дочекатися товаришів!
Горбач його відштовхує, ставить на тумбочку пляшку з соком і лізе діставати Нанетту, щоб погодувати.
— Предивні бутерброди, — спокушає мене Табакі. — Можу навіть полити їх соусом.
До мене протискується Македонський з купою одягу в руках.
— Один з білим сиром, один з жовтим сиром. Сам над ними напрацювався, — не вгамовується Шакал.
— Куряка повернувся. Може, він голодний. Запитай його.
З радісним криком Табакі викочується задом у дверний отвір і, судячи з гуркоту, кидається штурмувати двері туалету.
— Куряко! Сонце моє! Ти тут? Озовися!
Македонський застібає на мені сорочку.
— Підеш до Лорда? — запитує він.
Ага, звичайно. Зараз мені ще тільки до Лорда. З поясненнями, як і чому він опинився в Могильнику.
— Дай мені спокій, — огризаюсь. — Я не в тому стані, щоб туди пхатися.
Він мовчки тримає переді мною джинси. Не заперечує та не сперечається, і від того на душі стає ще маркітніше.
Шакал — сонячний живчик з вусами зі сметани, піднесений верескун — повертається. З Курякою, що жує бутерброд із пакета, і з Горбачем, який збуджено гамселить Куряку по плечах, заважаючи йому підживитися, розпитуючи про те, як він провів час в ізоляторі.
— Ну як там Клітка, стоїть, клята?
Куряка киває:
— Так. Стоїть. Нітрохи не змінилася. А що їй може зробитися?
Ковтаючи слину, спостерігаю, як блискавично зникають бутерброди.
— Схуднув ти, — гірко констатує Лері. — Важко було?
Куряка знову киває, жуючи. Бурчить крізь бутерброд:
— Ненавиджу ці жовті квіточки!
Чим негайно викликає у Горбача з Шакалом вибух спогадів про години, проведені ними в ізоляторі:
— А я ось, пригадую, минулого разу...
— Яка там доба, одного разу я просидів чотири...
— Жовтий ізолятор — дурниця, от Синій…
Поки вони діляться враженнями, я помічаю в себе на плечі руку Сліпого.