Мені дійсно час іти, але страшенно не хочеться залишати його в місці, де до мене приходив «сталезубий». Нехай навіть уві сні. Лорд наляканий, а значить, відкритий для всякого роду нечисті, якій тільки забагнеться його відвідати. Хоча не завадило б запастися їжею, сигаретами, іншими корисними речами й попередити, що я ночую в Могильнику.
— Перевірю двері, — кажу я Лордові. — Якщо там зачинено, відразу повернуся. Якщо ні, пройдуся до наших. Може, навіть принесу чогось пожувати.
Лорд киває:
— Давай. Там, зовні, — світло, будь обережний.
Махаю йому граблею й відкриваю двері в білосніжно-блакитний коридор.
Нічний Могильник — наче замок із привидами. Ненавиджу його синювате світло, яке перетворює обличчя на посмертні маски. Дійшовши до повороту, повертаю за ріг. По обидва боки моє ковзаюче відображення ловлять скляні дверцята шаф. Іду швидко. Тут нема де сховатися, але я чомусь упевнений, що це не знадобиться. І не помиляюся. Пост чергової сестри освітлений, як величезний акваріум, у центрі якого плаває остиглий лик Горгони Медузи. Якщо вона розплющить очі, мені доведеться закам’яніти, покладаючи надію на нездатність деяких хижаків виявити нерухомий об’єкт. Але Павучиха спить. Очі закриті, тільки лиховісно поблискують круглі окуляри. Прокрадаюся повз неї.
Вхідні двері не тільки не замкнені, вони ледь прочинені. Мене це дивує, але вийшовши в морок майданчика перед Могильником, я бачу жовтогарячі цяточки, які рівномірно спалахують, і перестаю дивуватися. Вони тут. І чекають уже давно. У них їжа в наплічниках, пляшки з водою, пледи, кавоварка і навіть, напевно, посуд. Хтось підводиться мені назустріч. Вони встигли звикнути до темряви, тільки я нічого не бачу, але, судячи з того, як упевнено пересувається цей хтось, він, швидше за все, Сліпий.
— Янус сказав, що все погано? — чи то питання, чи твердження, з Блідим цього ніколи не розбереш.
— Щось таке.
— Тоді пішли, — він обертається до тих, котрі сидять біля стіни. — Вставайте. Сфінкс нас проведе.
І я їх проводжаю. Химерною вервечкою ми пропливаємо повз акваріум із підсвіченою Горгоною, мимо скляних шаф і непрозорих дверей — дивні довгі тіні. Найгротескніша — та, що складається з двох: Табакі на плечах у Лері, вона найвища з усіх і найпелехатіша. Тут немає Чорного й Куряки, зате Македонський тягне сплячого Грубого, відображення якого в дверцятах шаф більше нагадує пухкенький наплічник. Я пропускаю їх наперед і йду за ними, милуючись і захоплюючись. Це моя зграя. Вона читає думки, вона схоплює все на льоту. Безглузда й чудова. Запаслива та забіякувата. Я можу повністю розтанути в ніжних почуттях до них — Чорного немає, і нікому перебити мій сентиментальний настрій. Але боже мій, як же нас мало! Похопившись, що відстав, тоді як треба було б іти попереду, показуючи дорогу, я прискорюю ходу й краєм ока ловлю останнє відображення в останній шафі — Македонського, який затягує за поворот свою посапуючу ношу, Сфінкса, що майже злився з ним, і ще когось, хто зблискує білими кросівками відразу за нами, але зникає, як тільки я обертаюся. Мені стає зовсім добре. Спеціально для оцього — останнього, невидимого — я починаю вголос читати вірші. Абсолютно дурні, такі, які любив колись Вовк:
Дім
Мотлохівня зустріла їх глузами й хихиканням.
— Хвіст Сліпого повернувся! — крикнув Пампух.
Зануда й Плаксій вибили барабанний дріб на днищах дірявих каструль.
— Хвіст Сліпого! Хвіст Сліпого! — проспівали вони.
У голосах не було ворожості. Радше здивування. Неначе місяць у лазареті викреслив Стрибунця з їхнього життя.
Вовк жадібно роззирався на всі боки.
— І... і Сіроголовий з ним, — невпевнено додав Пампух.
Майже вся група була у трикотажних фуфайках із яскравими, кричущими написами. Стрибунець зрозумів, що ця мода з’явилася, доки його не було. Фуфайки сповіщали: «Охоплений полум’ям!», «Моє життя — суцільне розчарування», «Тримайся якнайдалі!». Обличчя над яскравими написами здавалися дорослішими.
Спортсмен лежав на своєму ліжку, звісивши ноги, й гортав журнал. «Обставинам не піддаюся!» — прочитав Стрибунець його напис. На них із Вовком Спортсмен навіть не глянув. Вовк поставив на підлогу сумки.
— Привіт, Блондине! — сказав він Спортсменові.