— Півгодини на збори, — сказав він. — І без фокусів. Нічого не залишай, більше ти сюди не повернешся.
— А не пішли б ви до дупи? — відповів Лорд.
Гомер закотив очі та, здавалося, навіть перестав дихати. Табакі хихикнув. Акула розвернувся в наш бік так люто, що я аж відсахнувся.
— Ще один звук, і дехто з вас пошкодує, що народився на світ! — прошипів він.
Більше ніяких звуків ніхто не видавав. Гомер пішов, так і не отямившись від потрясіння, а Акула залишився спостерігати, як Горбач з Македонським пакують речі Лорда. Речі вмістилися у двох сумках. Їх забрав один з Ящиків. Лорд перебрався у візок і подивився на нас. За весь час він не вимовив ні слова, якщо не брати до уваги сказаного Акулі. Якби він стримався, то Акула, може, й дав би нам попрощатися без свідків. Другий Ящик вхопився за ручки візка, й Македонський навіщось поклав Лордові на коліна куртку Горбача. Важку, шкіряну куртку, колись чорну, а тепер чорно-білу, тому що спочатку вона протерлася аж до білого, а потім знову почорніла від бруду. Це розмальоване, обвішане значками чудовисько називали шкурою динозавра, й Табакі запевняв, що вона куленепробивна, як бронежилет. Але Лорд шкурі зрадів.
— Дякую, — сказав він, дивлячись на Горбача. І тут усі ніби з ланцюга зірвалися. Ящикові довелося відступити.
Поїхав Лорд подібним на опудало. У светрі Македонського — учаснику багатьох прибирань, в найбожевільнішій із жилеток Табакі, з ременем Лері, прикрашеним пряжкою у вигляді мавпячої голови, в чорній безпалій рукавичці Сфінкса на лівій руці, з мушелькою Сліпого на шиї, з пером Нанетти за вухом та зі слинявчиком Грубого у кишені. Я не мав нічого, що міг би йому дати, крім сигарет, і я віддав пачку, а потім згадав про амулет, нібито зі шкаралупою василіска, і віддав його також.
Проводжати Лорда ніхто не вийшов.
Дім
Спека навалилася на Дім, а разом зі спекою — волейбольна лихоманка й канікули. Мешканці Дому переселились у двір, покинувши Дім, як обридлу шкаралупу. Із Дому вилупилися всі, хто міг ходити, їздити, кричати, дивитися, не кажучи вже про тих, хто міг бігати й копати по м’ячу. У Домі обідали, снідали, вечеряли та спали, але центром суспільного життя став двір, який гордо відсвяткував відкриття волейбольного сезону.
Майданчик перегородили сіткою, оточили стільцями й лавками. З раннього ранку на них позначали попереджувальні знаки, а після сніданку на подвір’ї вже не було де ні сісти, ні сховатися від сонця. Над почесними глядацькими місцями натягнули тент, над менш почесними позастромлювали парасольки.
Відразу після сніданку ходячі хлопці кидалися займати місця на ящиках. Зграя з Мотлохівні, ціла Півча з Пташника, бідолахи з Проклятої кімнати. Іноді вони навіть билися за найкращі місця. Молодші візочники приїжджали пізніше, зі старшими, знаючи, що вихователі подбають, щоб їм було де розміститися. У ходячих таких привілеїв не було, тому вони боролися за кожен ящик. Хоча, щойно починалася гра, їх гнали по воду, лимонад або сигарети, і, повернувшись, вони виявляли, що їхні місця зайняті. Доводилося прилаштовуватися на землі, звідки їх теж невдовзі зганяли, бо комусь від криків пересихало в горлі, хтось сліп без окулярів від сонця, і майже всі вмирали від спраги. Протягом гри молодші ходячі тільки те й робили, що бігали туди-сюди з дорученнями. Як не дивно, їм це навіть подобалося. Їм подобалося все, що мало стосунок до розваг старших. Сонце, м’яч летить до небес, чорні окуляри на кожному обличчі й атмосфера крикливого божевілля.
Чумні Здохляки з’являлися у дворі найпізніше з усіх. Їм діставалися найгірші, далекі місця, але їх це не засмучувало. Найменше Здохляків цікавила гра й ті старші, які в компанії найбільш жвавих вихователів гасали по майданчику. У них були свої розваги. Сліпий тренувався вгадувати перебіг гри за криками довколишніх. Красуня гриз нігті та мріяв упіймати м’яч, якщо він залетить в їхні краї. Фокусник слухав оплески та свист глядачів і уявляв себе на сцені. Стрибунець роздивлявся старших.
Маврійці та Черепівці поділили подвір’я навпіл. Вододілом між ними стали місця вихователів під почесним тентом. Там же сидів і Лось.
— Я занадто старий для таких речей, — відповів Лось Стрибунцеві на питання, чому він не грає, як Тріска і Чорний Ральф.
Місце Мавра було недоторканним. Його можна було впізнати за великим квітчастим парасолем. Мавр з’являвся у дворі в супроводі почту з п’яти чоловік. Штовхач-охоронець. Дівчина з мухобійкою. Дівчина з плетеною накидкою. Дівчина з двома термосами. Нарізувач ковбаси. Мавр розміщався під парасолем. Дівчата — на стільцях навколо парасоля.