Через п’ять хвилин після того, як Брайс дісталася до галереї, прийшов розлючений клієнт Джесіби, перевертень-леопард — гівнюк, який вважав, що має право мацати своїми лапами її за дупу, — і придбав невеличку статую Соласа і Хтони у вигляді сонця з чоловічими рисами, яке ховало обличчя між двома пагорбами жіночих грудей. Священне зображення було відоме просто як «Обійми». Навіть її мати носила його спрощений символ — срібний кулон у вигляді кола поверх двох трикутників. Але Брайс завжди вважала «Обійми» банальним кліше у будь-яких інтерпретаціях. За тридцять хвилин і дві різкі відмови на його огидні натяки на продовження Брайс нарешті знову залишилася сама.
Але за ті години, які вона провела у базі даних галереї у пошуках інформації про Місячний Ріг, вона не знайшла нічого, крім того, що вже знала, і того, що вранці розповів їй брат. Навіть Лехаба, неперевершена королева пліток, нічого не знала про Ріг.
Оскільки Рунн вирішив повернутися до Фейського Архіву, щоб перевірити, чи не допоможуть його здібності Зоренародженого знайти ще якусь інформацію, Брайс припустила, що їй лишається лише чекати новин від нього.
Гант повернувся на варту на дах, вочевидь, щоб зателефонувати своєму босу — чи кого там вдавав із себе Михей — та Ісаї стосовно Рога. Він навіть не намагався спуститися до бібліотеки, наче відчуваючи, що їй потрібно побути самій.
Шукай там, де болить найбільше. Відповіді завжди там.
Раптом Брайс усвідомила, що дивиться на незакінчений список, який почала складати вранці.
Нехай вона не може знайти потрібну інформацію про Ріг, але, можливо, зможе з’ясувати, яким чином до цього всього причетна Даніка.
Її руки тремтіли, але вона змусила себе закінчити список місць, в яких побувала Даніка перед смертю — тих, про які їй було відомо.
На той час, коли сонце вже почало заходити за обрій і Сирінкс був готовий рушати додому, Брайс була готова продати те, що лишилося від її душі, Женцю, аби тільки опинитися у своему затишному ліжку. День був довгий і важкий, потрібно було обміркувати купу нової інформації — і список, який вона лишила у шухляді стола.
Певно, день видався важким і для Аталара, оскільки додому він супроводжував Брайс і Сирінкса з неба, не кажучи їй ні слова.
О восьмій вона вже вляглася у ліжко і навіть не пам’ятала, як заснула.
23
Уранці Брайс сиділа за столом у виставковій залі галереї, втупившись у список останніх місць перебування Даніки, коли задзвонив її телефон.
— Угода з леопардом минула успішно, — сказала вона Джесібі замість вітання. Уся документація була готова годину тому.
— Мені треба, щоб ти піднялася до мого кабінету і надіслала мені файл з мого комп’ютера.
Брайс закотила очі, ледве стримуючись, щоб не з єхидствувати «Нема за що», — і спитала:
— Хіба ви не можете переглянути його віддалено?
— Я навмисне не викладала його у загальний доступ.
Шумно дихаючи носом, Брайс підвелася і, попри слабке пульсування болю в нозі, підійшла до невеличких дверей у стіні біля стола. Приклавши долоню до металевої панелі, вона зняла захисні чари, і двері відчинилися. За ними були вузькі встелені килимом сходи, що вели нагору.
— Коли я щось тобі наказую, Брайс, ти це робиш. Без зайвих запитань.
— Так, Джесібо, — пробурмотіла Брайс, підіймаючись сходами. Після вчорашніх ухилянь від загребистих лап леопарда хвора нога нагадувала про себе.
— Ти хочеш стати хробаком, Брайс? — вкрадливо спитала Джесіба, і її голос став моторошно схожий на рипучий хрип Женців. Добре, що чаклунка не була однією з них, — хоча Брайс знала, що її хазяйка частенько має з ними справу у Домі Полум’я і Тіні. Дякувати богам, ніхто з них ще не заходив до галереї. — Хочеш бути жуком-гнойовиком чи багатоніжкою?
— Краще бабкою.
Брайс увійшла до невеличкого розкішного кабінету. Одна стіна була суцільно скляною, зроблена з повністю звуконепроникного матеріалу, і виходила на галерею поверхом нижче.
— Будь обережна зі своїми бажаннями, — вела далі Джесіба. — Якщо я перетворю тебе на комаху, ти швидко прикусиш свій гострий язичок. Ти взагалі не зможеш говорити.
Брайс підрахувала різницю в часі між Місяцеградом і західним узбережжям Панґери і зрозуміла, що Джесіба, ймовірно, щойно повернулася з обіду.
— Міцна штука, це панґерське червоне вино, еге ж?
Вона наблизилася до дерев’яного стола, й угорі спалахнуло першосвітло. Низка світильників підсвічувала розібрану гвинтівку, яка висіла на стіні за столом. Знищувачка Богів сяяла так само яскраво, як того дня, коли її створили. Брайс могла поклястися, що відполіровані золото і сталь відлунювали слабким виттям — наче легендарна смертельна зброя досі дзвеніла після пострілу.