Від того, що гвинтівка висіла у кабінеті хазяйки, Брайс було не по собі, хоча Джесіба і розібрала її на чотири частини та повісила над столом, наче витвір мистецтва. Гвинтівку можна було легко зібрати, але її розібраний вигляд заспокоював клієнтів чаклунки, водночас нагадуючи їм, що головною тут була вона.
Брайс знала, що Джесіба ніколи не розповідала клієнтам про п’ятнадцятисантиметрову кулю з гравіруванням у сейфі за картиною на правій стіні. Чаклунка лише раз показала її Брайс, дозволивши прочитати вигравірувані на ній слова: «Memento Моrі».
Ті самі слова, що й на мозаїчному панно на М’ясному Ринку.
Це здавалося мелодраматичним, але якась частина Брайс захоплювалася рідкісними кулею і гвинтівкою, яких було всього кілька на весь Мідґард.
Брайс увімкнула комп’ютер Джесіби і, вислухавши численні інструкції хазяйки, надіслала їй потрібний файл. Спускаючись сходами назад до галереї, вона спитала начальницю:
— Ви не чули нічого нового про Місячний Ріг?
Довга, замислена пауза.
— Це якось пов’язано з твоїм розслідуванням?
— Можливо.
Низький, холодний голос Джесіби був втіленням Дому, якому вона служила:
— Я нічого не чула.
І чаклунка поклала слухавку. Скриплячи зубами, Брайс повернулася до свого столу у виставковій залі.
Її роздуми перервав шепіт Лехаби з-за залізних дверей:
— Тепер мені можна побачитися з Аті?
— Ні, Леле.
Сьогодні янгол теж тримав дистанцію. Чудово.
Шукай там, де болить найбільше.
У неї був готовий список місць, у яких Даніка побувала перед смертю. На жаль, Брайс знала, що їй потрібно зробити далі. Знала це, ще коли прокинулася вранці. Телефон, який вона досі тримала в руці, задзвонив, і Брайс приготувалася вислуховувати бурчання Джесіби про те, що вона налажала з файлом, але це дзвонив Гант.
— Слухаю, — промовила вона замість привітання.
— Сталося ще одне вбивство, — його голос був напружений — холодний.
Вона ледь не впустила телефон.
— Хто?..
— У мене ще не вся інформація, але вбивство сталося за десять кварталів звідси — поблизу Брами на Старій Площі.
Її серце калатало так швидко, що вона ледве змогла перевести подих і спитати:
— Є свідки?
— Ні. Але нам треба туди пройтися.
У неї затремтіли руки.
— Я зайнята, — збрехала вона.
Пауза.
— Я не жартую, Квінлан.
Hi. Hi, вона не зможе, не зможе знову це витримати, знову це побачити…
Брайс змусила себе дихати, практично всотуючи ніздрями пари перцевої м’яти з розпилювача.
— Зараз прийде клієнт…
Він гахнув кулаком у двері галереї, визначаючи її долю.
— Ми йдемо.
Брайс була така напружена, що її ледь усю не трусило, коли вони з Гантом підійшли до магічних екранів, що перекривали провулок за кілька кварталів від Брами Старої Площі.
Вона намагалася дихати, випробовуючи усі техніки, про які читала й чула, щоб приборкати свій страх і це нудотне відчуття у шлунку. Але усе було марно.
У провулку товпилися янголи, фейці й перевертні. Деякі з них говорили по телефону чи по рації.
— Останки знайшов бігун, — сказав Гант, проходячи крізь натовп, який розступався, пропускаючи його. Вони вважають, що вбивство сталося вночі. 33-й досі працює над встановленням особи, — обережно додав він, — але, судячи з одягу, схоже, це послушниця з Храму Богині Місяця. Ісая вже опитує жриць храму, чи не зник у них хтось.
Усі звуки злилися у гучний гул. Вона вже не пам’ятала, як сюди дійшла.
Гант обійшов магічний екран, який закривав місце злочину від сторонніх, глянув на те, що за ним лежало, і вилаявся. Тоді різко розвернувся до неї, немов усвідомивши, у що знову її втягнув, але було запізно.
Цегляна стіна будівлі була забризкана кров’ю. На потрісканій бруківці провулка зібралися криваві калюжі. Стінки сміттєбака теж були заляпані кров’ю. А біля цього сміттєбака лежали шматки червоної плоті, наче хтось викинув їх з відра. Поруч із місивом лежали подерті шати.
Гучний гул у вухах Брайс перетворився на ревіння. Її всім тілом повело назад.
Даніка, яка завиває від сміху, Коннор, який їй підморгує, Бронсон, Зак і Зельда, Наталі й Торн, які істерично регочуть…
А потім — лише червона плоть. Усі вони, усе, чим вони були і чим була вона поруч із ними, перетворилося на самі лише купи кривавого місива.