Зникло, зникло, зникло…
Чиясь рука стиснула її плече. Але не Аталара. Ні. Гант із кам’яним обличчям стояв на місці.
Брайс здригнулася, коли Рунн сказав їй на вухо:
— Тобі не треба це бачити.
Ще одне вбивство. Ще один труп. Через два роки.
Медвідьма з чарівною паличкою в руках, яка гуділа першосвітлом, навіть опустилася навколішки перед тілом, намагаючись зібрати докупи частини трупа — дівчинки.
Рунн потягнув Брайс геть, до магічного екрана і свіжого повітря за ним…
Рух її розворушив. Гул у вухах припинився.
Вона вирвалася з його хватки, не хвилюючись про те, що їх хтось може побачити, про те, що він, як очільник фейського підрозділу Допоміжних сил, має право тут бути.
— Забери від мене свої граблі.
Рунн стиснув губи, але глянув через її плече до Ганта.
— Ти недоумок.
Очі янгола зблиснули.
— Дорогою сюди я попередив її про те, що вона побачить. Я не уявляв, який це буде жах, — з ноткою жалю додав він.
Він попереджав її? Тоді вона була така замислена, що ледве слухала Ганта. Така пригальмована, наче нанюхалася світлошукача.
— Вона доросла жінка, — вів далі Гант. — Їй не потрібно, щоб ти вирішував, з чим вона може впоратися, — він кивнув у бік виходу з провулка. — Хіба ти не повинен збирати матеріали? Якщо ти нам знадобишся, ми зателефонуємо, принцику.
— Пішов ти, — огризнувся Рунн, і в його волосі завирували пасма тіней. Тепер це стало помітно й іншим. — Тобі не здається, що те, що послушницю вбили одразу після нашого походу до храму, — не просто збіг?
Брайс не могла втямити їхні слова. Жодного слова.
Вона розвернулася в інший бік і рушила подалі від юрби слідчих.
— Брайс… — гукнув її Рунн.
— Залиш мене в спокої, — тихо промовила вона, простуючи геть. Не треба було дозволяти Аталару притягувати її сюди, не треба було на це дивитися, не треба було примушувати себе згадувати.
Колись вона пішла би одразу до балетної студії. І танцювала би, доки світ знову не набув би сенсу. Танці завжди були її гаванню, її способом зрозуміти світ. Вона ходила до студії щоразу, коли у неї видавався гівняний день.
Минуло два роки, відколи вона востаннє переступала поріг студії. Вона повикидала увесь свій танцювальний одяг і взуття. Свої сумки для тренування. Та, що була у квартирі, все одно була забризкана кров’ю — Даніки, Коннора і Торна, як і одяг у спальні, а на другій сумці, яка висіла біля дверей, була кров Зельди і Бронсона. Криваві візерунки, схожі на…
Вона відчула запах дощу — це Гант наздогнав її. Він теж там був. Ще один спогад з тієї ночі.
— Привіт, — промовив Гант.
«Привіт», — сказав він їй тоді, наче вічність тому. Вона була розвалиною, привидом, а потім з’явився він, опустився перед нею навколішки і, глянувши непроникними темними очима, сказав: «Привіт».
Вона не розповідала йому, що пам’ятає ту ніч у кімнаті для допитів. І їй точно не хотілося розповідати про це зараз.
Якщо їй доведеться заговорити з кимось, то вона просто вибухне. Якщо їй доведеться зараз зробити щось — будь-що, — то вона просто потоне у примітивному фейському гніві та…
Її очі почав застилати туман, м’язи болісно судомило, пальці зігнулися, наче вона подумки когось розривала…
— Пройдися — і все мине, — пробурмотів Гант.
— Дай мені спокій, Аталаре, — вона не могла дивитися на нього. Не витримувала присутності ні його, ні брата, нікого. Якщо послушницю вбили через те, що вони приходили до храму, — або як попередження, або тому, що дівчинка могла побачити щось пов’язане з Рогом, — якщо вони випадково занапастили бідолашну… Її ноги рухалися все швидше і швидше. Гант не відставав ні на крок.
Вона не плакатиме. Не впаде безформною купою на розі вулиці, захлинаючись сльозами. Не кричатиме, не блюватиме, ні…
Проминувши ще один квартал, Гант невимушено сказав:
— Я був там, тієї ночі.
Брайс мовчки йшла далі, її підбори крок за кроком поглинали тротуар.
— Як ти пережила напад кристалоса? — спитав Гант.
Безумовно, він щойно побачив тіло і тепер не розумів, як вона, жалюгідна напівкровка, вціліла, коли цього не зміг повнокровний ванір?
— Я не пережила, — пробурмотіла вона, перетинаючи вулицю й обходячи автівку, яка простоювала на перехресті. Він утік.
— Але кристалос розіпнув Михея на землі, розпоров його груди…
Вона ледь не перечепилася через бордюр і, різко розвернувшись, витріщилася на нього:
— Це був Михей?
24