Юніпер Андромеда, подруга Брайс з балетної студії. Її досьє він теж читав. Танцівниця перевела погляд з Ганта на Брайс.
— Я… сподіваюся, я не заважаю вашій…
— Він уже йде, — сказала Брайс, осушивши свою склянку.
Гант вмостився на дивані.
— Власне, я щойно прийшов, — він простягнув руку фавні. — Приємно познайомитися, я — Гант.
— Я знаю, хто ви, — промовила фавна хрипким голосом.
Потиск руки Юніпер був легкий, але міцний. Брайс знову наповнила склянку прозорою рідиною з карафки і зробила великий ковток.
— Ти вже замовляла їжу? — спитала її Юніпер. — Я після репетиції і вмираю з голоду, — фігура фавни хоч і була худорлявою, проте жилавою, і за її витонченою зовнішністю приховувалася неабияка міць.
Брайс підняла склянку.
— У мене рідка вечеря.
Юніпер насупилася, але спитала Ганта:
— А ви голодні?
— Ще 6 пак.
— Замовляйте що захочете — вони вам це принесуть, — вона підняла руку, підкликаючи офіціантку. — Мені вегетаріанський бургер без сиру, порцію картоплі, підсмаженої на рослинній олії, і два шматочки піци — з рослинним сиром, будь ласка, — вона закусила губу, а тоді пояснила Ганту: — Я не їм продукти тваринного походження.
М’ясні й молочні продукти були фавнам огидні. Молоком вони годували лише немовлят.
— Зрозумів, — відповів Гант. — Не проти, якщо я замовлю щось м’ясне?
Упродовж століть він воював разом із фавнами. Хтось із них не терпів і виду м’яса. Комусь було байдуже. Але завжди слід було спитати.
Юніпер закліпала, але кивнула.
Усміхаючись до офіціантки, він сказав:
— Мені… стейк на кістці й смажену спаржеву квасолю, — чого б і ні? Він глянув на Брайс, яка ковтала своє питво, наче це був протеїновий коктейль.
Вона ще не вечеряла, і хоча вранці він відволікся, коли вона вийшла зі своєї спальні лише у мереживному яскраво-рожевому ліфчику і таких же трусиках, у вікно вітальні він побачив, що вона не поснідала, а оскільки вона не брала ланч із собою на роботу і не замовляла доставку, він міг закластися, що вона й не обідала.
Тож він додав:
— А їй принесіть баранячий кебаб з рисом, смаженим нутом і солоними огірками. Дякую.
Він не раз бачив, як вона виходила на обід, і за запахом чітко визначав, що було в пакетах, з якими вона поверталася. Брайс відкрила рота, але офіціантка вже пішла. Юніпер нервово поглядала на них. Ніби точно знала, що Брайс зараз…
— Може, ще й з ложечки мене погодуєш?
— Що?
— Те, що ти здоровий довбень, не означає, що ти маєш право вирішувати, коли мені їсти, — чи вирішувати, що я не дбаю про своє тіло. У ньому живу я і я знаю, чорт забирай, коли хочу їсти. Тож тримай свої власницькі агресивні нападки при собі.
Крізь гучну музику було чутно, як Юніпер важко ковтнула.
— Тяжкий день на роботі, Брайс?
Брайс знову потягнулася до склянки. Але Гант був швидший: він схопив її за зап’ясток і притиснув руку до стола, перш ніж вона встигла зробити ще ковток.
— Забери від мене свої граблі, — прогарчала вона.
Гант легко усміхнувся.
— Ти стаєш передбачуваною, — її очі спалахнули. — У тебе був важкий день, і ти прийшла втопити його у горілці? — Він пирхнув і, відпустивши її руку, вихопив склянку. Тоді підніс її до губ і, продовжуючи дивитися на неї з-за обідка, промовив — Хоча б скажи, що розбираєшся у… — Він понюхав рідину. Спробував на смак. — Це ж вода.
Її пальці на столі стиснулися у кулаки.
— Я не п’ю.
— Це я запросила Брайс, — втрутилася Юніпер. — Ми давно не бачилися, а у мене пізніше тут зустріч де з ким, тож…
— Чому ти не п’єш? — звернувся Гант до Брайс.
— Ти ж Умбра Мортіс. Сам здогадайся, — Брайс вислизнула з-за столика, змушуючи Юніпер підвестися. — Хоча враховуючи, що ти вважав, що я вбила свою найкращу подругу, мабуть, тобі це не до снаги, — Гант наїжачився, але Брайс заявила: — Я в туалет, — і рушила крізь натовп на древньому танцмайданчику, пробираючись до дверей між двох колон у дальньому кінці зали.
Обличчя Юніпер було напружене.
— Я піду з нею.
І вона пішла, рухаючись швидко і легко. Двоє чоловіків витріщилися на неї, але Юніпер не звернула на них уваги. Вона наздогнала Брайс посередині танцмайданчика і зупинила її, поклавши руку на плече подруги. Юніпер сяйнула усмішкою — яскравою, як навколишні клубні вогні — і почала щось говорити, активно жестикулюючи й вказуючи на їхній закуток і клуб уцілому. Обличчя Брайс лишалося холодним мов камінь. Навіть холоднішим.