— Через що ви посварилися?
Вона затихла, наче роздумуючи, чи слід розповідати йому про це. Угорі клубочився ранковий туман, коли вона зрештою відповіла:
— Спочатку ми погризлися через його батька. Я назвала Короля Осені ще тим шматом лайна і сказала, що Рунн танцює під його дудку. Потім сварка переросла у перелік вад одне одного. Я пішла геть, коли Рунн сказав, що я фліртую з його друзями, наче безсоромна хвойда, і наказав триматися від них подалі.
Гант пригадав, що Рунн казав і гірші речі. У Храмі Богині Місяця він чув, як Брайс нагадала родичу, як той назвав її шльондрою-напівкровкою.
— Я завжди вважав Данаана придурком, та навіть для нього це низько.
— Так і було, — тихо зізналася вона. — Але… відверто кажучи, гадаю, він мене захищав. Власне, через це ми насправді й посварилися. Він поводився як і всякий інший владний фейський засранець. І точнісінько як мій батько.
— Ти підтримуєш із ним зв’язок? — Серед вищої фейської знаті було кількадесят доволі жахливий постатей, які колись могли посадити Ембер Квіндан під замок і змусити тікати.
— Лише коли цього не уникнути. Здається, я ненавиджу його більше за всіх у Мідгарді. Окрім Сабіни, — зітхнувши, вона підняла очі до неба, дивлячись на янголів і відьом, які пролітали над будинками. — А хто найбільша сволота у твоєму списку?
Гант зачекав, доки вони проминуть рептилоподібного ваніра, який набирав повідомлення на своєму телефоні, й відповів, пам’ятаючи про камери, встановлені на будівлях чи сховані у деревах та сміттєбаках:
— Сандріель.
— Он як, — кожен мешканець Мідґарду знав, кому належить це ім’я. — 3 того, що я бачила по телевізору, вона здається… — Брайс скривилася.
— Те, що ти бачила, — це ще квіточки. Реальність удесятеро гірша. Вона — безжальна садистка, — м’яко кажучи. Він додав: — Я був змушений… працювати на неї понад пів століття. До Михея, — він не зміг сказати слово «належати». Він би ніколи не дозволив Сандріель мати над ним таку владу. — Вона і Поллукс, командир її тріаріїв, виводять поняття жорстокості й розправи на новий рівень, — Гант стиснув щелепи, відганяючи просякнуті кров’ю спогади. — Це не ті історії, які можна розповідати на пожвавлених вулицях, — та й узагалі.
Але Брайс пильно подивилася на нього.
— Якщо ти колись захочеш про це поговорити, Аталаре, — я до твоїх послуг.
Вона сказала це ніби між іншим, але на її обличчі він прочитав щирість.
— Навзаєм, — кивнув він.
Вони проминули Браму Старої Площі, біля якої вже вишикувалися у чергу туристи, щоб зробити фото чи торкнутися золотого диска на плиті, радісно віддаючи при цьому краплю своєї сили. Здавалося, ніхто не усвідомлював, що за кілька кварталів звідси було знайдено труп. У тумані, який клубочився угорі, кварцова Брама здавалася якоюсь неземною, ніби висіченою з древньої криги. Жодна веселка не відбивалася на навколишніх будівлях — не за такого туману.
Сирінкс обнюхав сміттєбак, переповнений недоїдками з торгових кіосків навколо площі.
— Ти колись торкався диска, щоб загадати бажання? — спитала Брайс.
Гант похитав головою.
— Я думав, цим бавляться лише діти і туристи.
— Так і є. Але це весело, — вона перекинула волосся через плече, усміхаючись сама собі. — Я загадала бажання, коли мені було тринадцять — коли я вперше приїхала до міста. Рунн узяв мене з собою.
Гант здивовано звів брову.
— І що ти забажала?
— Більші цицьки.
З нього вирвався смішок, відганяючи рештки тіней, викликаних розмовою про Сандріель. Але стримавшись, щоб не глянути на груди Брайс, він сказав:
— Схоже, твоє бажання справдилося, Квінлан.
Звісно, це було применшення. Два великих довбаних применшення у мереживній білизні.
Вона хихотнула.
— Місто Півмісяця: місце, де збуваються мрії.
Не стримавшись, Гант жартівливо штовхнув її ліктем. Вона відмахнулася.
— Що б ти побажав, якби знав, що це справдиться?
Щоб його мати була жива, здорова і щаслива. Щоб Сандріель, Михей і всі архангели й астері померли. Щоб їхня з Михеєм угода скінчилася, а його рабські татуювання і вінець зникли. Щоб жорстка ієрархія малахимів згинула.
Але про це він не міг сказати. Не був готовий говорити з нею про такі речі.
Тож Гант відповів:
— Оскільки я цілком задоволений розміром своїх принад, я побажав би, щоб ти припинила бути скалкою у моїй дупі.
— Придурок, — сказала Брайс та все ж широко усміхнулася, і — щоб йому провалитися — тієї миті нарешті вийшло сонце.