Бібліотеці під галереєю «Грифон» міг позаздрити навіть Король Осені.
Рунн Данаан сидів у самому її серці за велетенським столом, досі не в змозі звикнути до просторого приміщення — і вогняної спрайти, яка кокетливо кліпала очима і розпитувала його, чи не болить весь цей його пірсинг.
По інший бік стола сиділи Брайс з Аталаром — перша набирала щось на ноутбуці, а другий гортав стос древніх фоліантів. Лехаба лежала на якомусь ляльковому диванчику і дивилася на планшеті популярний серіал про ванірів.
— То як, — спитала Брайс, не відриваючи погляду від ноутбука, — ти братимешся до справи чи й далі сидітимеш і витріщатимешся?
Аталар тихо пирхнув від сміху, але промовчав, водячи пальцем по сторінці книги.
Рунн сердито зиркнув на нього.
— А ти що робиш?
— Шукаю інформацію по кристалосу, — відповів Гант, відірвавши темні очі від сторінки. — За десятки років я вбив близько дюжини демонів шостого типу, і хочу перевірити, чи є між ними якась схожість.
— Кристалос — демон шостого типу? — спитав Рунн.
— Припускаю, що так, — промовив Гант, знову опустивши погляд у книгу. — До сьомого типу належать лише принци, а враховуючи те, на що здатна ця потвора, закладаюся: виявиться, що він з шостого типу, — янгол забарабанив пальцями по древній сторінці. — Утім, поки що жодної схожості я не знайшов.
Брайс гмикнула.
— Можливо, ти шукаєш не в тому місці. Можливо… — Вона розвернула ноутбук до Аталара, не припиняючи друкувати. — Ми шукаємо інформацію про істоту, що не з’являлася у цьому світі п’ятнадцять тисяч років. Той факт, що ніхто не зміг її ідентифікувати, свідчить про те, що згадок про неї в історичних книгах майже не лишилося — та й книг збереглося не так і багато. Але… — Вона знову постукала по клавіатурі, і Рунн, вигнувши шию, побачив базу даних, яка вигулькнула на екрані. — Де ми зараз? — спитала вона Аталара.
— У бібліотеці.
— У галереї старожитностей, телепню, — завантажилася сторінка, заповнена зображеннями античних ваз і амфор, мозаїк і статуй. Брайс ввела у пошук «демон + фейрі» і підсунула ноутбук до Ганта. — Можливо, ми зможемо знайти кристалоса на витворах стародавнього мистецтва.
Гант щось буркнув, але Рунн помітив, як захоплено зблиснули його очі, перш ніж янгол почав переглядати сторінки з результатами пошуку.
— Я ніколи раніше не зустрічала принца, — зітхнула Лехаба зі свого диванчика.
— Їхню значимість переоцінюють, — кинув через плече Рунн.
Аталар схвально крекнув.
— А як воно — бути Обраним? — спитала спрайта, підперши вогняну голівку палаючим кулачком.
— Нудно, — зізнався Рунн. — Нічого цікавого, крім меча і кількох дешевих фокусів.
— Можна мені подивитися на Зоряний Меч?
— Я залишив його вдома. Не хотілося мати справу з туристами, які на кожному кроці зупиняють мене і просять сфотографуватися.
— Бідолашний принцик, — награно проворкотіла Брайс.
Гант знову схвально гмикнув, і Рунн огризнувся до нього:
— Хочеш щось сказати, Аталаре?
Янгол відірвав погляд від ноутбука.
— Вона вже все сказала.
Рунн загарчав, але втрутилася Брайс, яка, глянувши на них, спитала:
— Що ви двоє не поділили?
— Ой, розкажіть, — благально промовила Лехаба, поставивши свій серіал на паузу і всідаючись на диванчику.
Гант знову втупився в екран ноутбука.
— Ми натовкли одне одному пики на одній вечірці. Данаан досі злиться.
Брайс тріумфально посміхнулася самовдоволеною посмішкою.
— І чого ж ви побилися?
— Того, що він — зарозумілий придурок, — огризнувся Рунн.
— Навзаєм, — промовив Гант, вигнувши губи у кривій посмішці.
Брайс багатозначно глянула на Лехабу.
— Ці хлопці — постійно міряються причандалами.
Лехаба манірно пхекнула.
— До нас, леді, їм далеко.
Рунн закотив очі й здивовано помітив, що Аталар зробив те саме.
Брайс обвела рукою бібліотеку, заповнену нескінченними полицями.
— Що ж, кузене, — сказала вона, — Вперед. Нехай твої здібності Зоренародженого приведуть тебе до просвітлення.
— Дуже смішно, — промовив він, але рушив до полиць, роздивляючись назви книг. Він зупинився біля численних акваріумів і тераріумів, вбудованих у книжкові шафи, мешканці яких були абсолютно байдужі до його присутності. Рунн не наважився спитати, чи правдиві чутки щодо цих дрібних тваринок, особливо після того, як Лехаба гукнула зі свого місця:
— Черепашку звати Марлін.
Рунн стривожено глянув на сестру, але Брайс щось клацала у своєму телефоні.