Брайс знала, що відсутність у неї магічної сили була однією з причин, з яких батько відчував відразу і до неї.
Доказом того, що вплив фейрі дедалі слабшав.
Вона відчула на собі погляд Ганта, наче янгол вловив гіркоту, що хвилею прокотилася по ній.
— Мій рідний батько ніколи не цікавився мною з тієї ж причини, — сказала вона йому, не розкриваючи усієї правди.
— Особливо після твого візиту до Провидиці, — додав Рунн.
Гант запитально звів брову, але Брайс лише похитала головою і насуплено промовила:
— Це довга історія.
Гант знову глянув на неї уважним поглядом, у якому читалося повне розуміння. Тож Брайс зазирнула до книги в руках Рунна, пробігла очима кілька рядків і підвела погляд на брата.
— Увесь цей розділ про твоїх понтових аваленських родичів. Магія тіні, читання думок… Дивно, що вони ще не проголосили себе Зоренародженими.
— Вони були б не проти, — пробурмотів Рунн. Купка самовдоволених придурків.
Брайс слабко пам’ятала, як брат детально розповідав їй, чому так ставиться до своїх родичів, але спитала:
— А ти не володієш читанням думок?
— Не читанням думок, а думкорозмовою, — буркнув він, — і це не має ніякого стосунку до здібностей Зоренародженого. Чи до нашої справи.
Вочевидь, Гант із ним погоджувався, бо втрутився у їхній діалог:
— А якщо ми спитаємо Провидицю про Ріг? Можливо, вона зможе побачити, навіщо комусь зламана реліквія.
Брайс і Рунн випросталися. Але вона сказала:
— Краще звернутися до містиків.
— Містики — темні і стрьомні, — скривився Гант. — Спершу спробуємо варіант із Провидицею.
— Що ж, я пас, — швидко сказала Брайс.
Очі Ганта потемніли.
— Через те, що сталося під час твого минулого візиту?
— Так, — напружено промовила вона.
— Тоді ти і йди, — втрутився Рунн, звертаючись до Ганта.
Янгол фиркнув від сміху.
— Теж невдалий досвід, Дананне?
Брайс зловила себе на тому, що уважно дивиться на брата. Рунн ніколи не розповідав їй про похід до Провидиці. Але він лише знизав плечима і сказав:
— Ага,
Гант розвів руками.
— Гаразд, придурки. Я піду. Ніколи там не був. Мені це завжди здавалося позерськими прийомчиками.
Але це було не так. Брайс відігнала спогад про золотого сфінкса, який сидів перед отвором у підлозі тьмяно освітленої чорної кімнати, — і як його жіноче обличчя стежило за кожним її рухом.
— Тобі треба записатися заздалегідь, — лише змогла сказати вона.
Запала тиша. Її перервало дзижчання телефона, і Гант, діставши свій, зітхнув.
— Треба відповісти, — сказав він і, не чекаючи на їхню відповідь, збіг бібліотечними сходами нагору. За мить хлопнули вхідні двері галереї.
Пам’ятаючи про Лехабу, яка досі дивилася свій серіал, Рунн тихенько сказав сестрі:
— Мені завжди було начхати на те, який у тебе рівень сили, Брайс. Ти ж це знаєш?
Вона продовжила перегляд місць перебування Даніки.
— Ага, знаю, — тоді запитально звела брову. — А що у тебе сталося з Провидицею?
Його обличчя витягнулося.
— Нічого. Вона сказала мені усе, що хотів почути Король Осені.
— То що… ти засмутився, що твоє передбачення не було таким катастрофічним, як моє?
Рунн підвівся, блиснувши пірсингом у першосвітлі.
— Слухай, у мене після обіду зустріч з Допоміжними силами, до якої мені треба підготуватися, але пізніше побачимося.
— Звісно.
Рунн зупинився, ніби збираючись додати ще щось, але потім рушив до сходів і покинув бібліотеку.
— Твій кузен просто чарівний, — зітхнула Лехаба на диванчику.
— Я думала, твоє єдине справжнє кохання — Аталар, — сказала Брайс.
— Хіба я не можу мати обох?
— Зважаючи на те, як жахливо вони вміють ділитися, думаю, ні для кого з вашої трійці це добром не скінчиться.
На ноутбук надійшов імейл. Оскільки її розтрощений телефон лишився серед уламків «Ворона», Гант написав на електронну пошту: «Бачив, твій кузен пішов. Через п’ять хвилин збираємося до Коміціуму».
Вона відповіла: «Не треба мені наказувати, Аталаре».
«Чотири хвилини, крихітко».
«Я вже казала: не називай мене крихіткою».
«Три хвилини».
Загарчавши, вона підвелася з-за стола, потираючи ногу. Її високі підбори буквально вбивали її, а знаючи Аталара, вона була впевнена, що він змусить її обійти весь комплекс Коміціуму пішки. З іншим взуттям її сукня виглядатиме сміховинно, але, на щастя, у нижній шухляді бібліотечного стола вона зберігала змінний одяг, переважно на випадок, якщо трапиться дощ, здатний зіпсувати її парадне вбрання.