— Це приємно — коли сюди заходять гості, — промовила Лехаба.
У грудях Брайс защеміло, але вона сказала:
— Я скоро повернуся.
30
Тримаючись на невимушеній відстані, Гант крокував поруч із Брайс вестибюлем Коміціуму до ряду ліфтів, які доставляли до казарм 33-го. Інші ліфтові відсіки, розосереджені у заскленому атріумі у центрі комплексу, вели до інших чотирьох веж: одна містила конференц-зали і кабінети Правителів Міста, друга була резиденцією й офіційною приймальнею Михея, третя призначалася для загальної адміністративної дурні, а четверта — для громадських зібрань і публічних заходів. Десятки тисяч душ жили і працювали у стінах Коміціуму, але навіть у метушливому вестибюлі Квінлан якось вдавалося виділятися.
Вона перевзулася у червоні замшеві балетки, вдягнула білу блузку на ґудзиках, яку заправила в обтислі джинси, і зібрала свою шовкову копну у високий кінський хвіст, який зухвало погойдувався у такт її крокам, які анітрохи не відставали від Гантових.
Він приклав долоню до диска на панелі біля дверей ліфта, щоб отримати доступ і піднятися на свій тридцятий поверх. Зазвичай він підлітав до казарменого балкона, де було їхнє місце посадки, на крилах — почасти тому, що так було простіше, а почасти для того, щоб уникнути натовпу проноз, які навіть зараз витріщалися на їхню парочку з різних кутків вестибюля, однозначно гадаючи, чи привів він Квінлан сюди щоб трахнути, чи щоб допитати.
Легіонеру, який розвалився на низенькому диванчику і крадькома зиркав на її задницю, поганенько вдавалося робити це непомітно. Брайс озирнулася через плече — ніби якесь шосте чуття підказало їй, що на неї дивляться, — і всміхнулася солдату.
Легіонер завмер. Брайс прикусила нижню губу і легенько опустила вії.
Гант із силою вдарив кулаком по кнопці ліфта. І хоча легіонер слабко усміхнувся Брайс у відповідь, Гант був упевнений, що покидьок з радістю кинувся б на першу-ліпшу жінку, яка трапилася б йому на шляху. Будучи рядовими піхотинцями, легіонери — навіть із прославленого 33-го — не були вибагливі.
Двері ліфта відчинилися, і з них вийшли легіонери й різні бізнесмени. Ті, хто не мав крил, були обережні, щоб не наступити на чиєсь пір’я, але всі вони намагалися не дивитися Ганту у вічі.
Не те щоб він мав недружелюбний вигляд. Якщо хтось усміхався до нього, він зазвичай намагався усміхнутися у відповідь. Але усі вони чули історії. Усі знали, на кого він працює — кожного з його хазяїнів, — і знали, що саме він для них робить.
Вони почувалися б комфортніше, якби зайшли до ліфта зі зголоднілим тигром.
Тому Гант тримався осторонь, зводячи будь-які можливі контакти до мінімуму. Брайс розвернулася до ліфта, ледь не зачепивши його обличчя своїм кінським хвостом.
— Обережніше, — огризнувся Гант, коли кабіна ліфта зрештою спорожніла і вони зайшли усередину. — Ти мені так очі виколеш.
Брайс байдуже притулилася до дальньої скляної стінки. На щастя, з ними більше ніхто не зайшов. Але Гант був не настільки дурний, щоб подумати, що це сталося випадково.
Дорогою до Коміціуму вони зробили одну зупинку — щоб купити їй телефон на заміну того, який вона втратила у клубі. Брайс навіть виклала кілька додаткових марок за стандартний пакет захисних заклинань.
Магазин із хрому й скла був здебільшого порожній, але Гант не міг не помітити, що багато потенційних покупців, побачивши його крізь вітрину, вирішували триматися подалі. Утім, Брайс, схоже, цього не помітила, і поки вони чекали, коли їй винесуть новий телефон, попросила в Ганта його власний, щоб подивитися, чи немає новин про напад на клуб. Якимсь чином, під кінець вона вже передивлялася його фотографії. Чи радше їхню відсутність.
— На цьому телефоні тридцять шість світлин, — сухо промовила вона.
— То й що? — насупився Гант.
Брайс прогортала мізерну колекцію фото.
— За чотири роки, — саме чотири роки тому він прибув до Місяцеграда, отримав свій перший телефон і відчув смак життя без чудовиська, яке над ним панувало. Брайс відкрила світлину відірваної ноги на закривавленому килимі, і її ледь не знудило. — Що це за хрінь?
— Іноді мене викликають на місце злочину, і мені доводиться робити знімки для доказів.
— Чи хтось із цих людей був частиною вашої угоди з…
— Ні, — відповів він. — Я їх не фотографую.
— На твоєму чотирирічному телефоні тридцять шість світлин і на всіх них розчленовані тіла, — промовила вона. На іншому боці торгової зали хтось ахнув.