Гант заскрипів зубами:
— Давай іще голосніше, Квінлан.
Вона спохмурніла.
— Ти ніколи не робиш інших фотографій?
— Фотографій чого?
— О, ну не знаю — життя? Красивої квітки, смачної страви абощо?
— Який у цьому сенс?
Вона закліпала, а тоді похитала головою.
— Збоченець.
І перш ніж він встиг її зупинити, вона витягнула його телефон перед собою і, широко усміхнувшись, зробила селфі. Потім вона простягнула телефон Ганту.
— Ось. Хоч одне фото не трупа.
Гант закотив очі й сховав телефон до кишені.
Кабіна ліфта гуділа, стрімко піднімаючись нагору. Брайс дивилася, як змінюються цифри поверхів.
— Ти знаєш того легіонера? — невимушено спитала вона.
— Котрого? Того, який пускав слину на траскійський килим, висолопивши язик до підлоги, чи того, хто витріщався на твою дупу, наче чекаючи, що вона ось-ось з ним заговорить?
Вона засміялася.
— Певно, ви всі у цих казармах зголодніли за сексом, якщо поява однієї жінки створює такий ажіотаж. То що — знаєш, як його звати? Того, хто хотів поспілкуватися з моєю дупою.
— Ні. Лише у 33-му нас три тисячі, — він скоса глянув на Брайс, яка продовжувала стежити за зміною поверхів. — Можливо, не варто знайомитися з хлопцем, який, перш ніж привітатися, задивляється на твою дупу.
Вона звела брови, коли ліфт зупинився і двері відчинилися.
— Саме такого хлопця я і шукаю.
Брайс вийшла у простенький коридор і він рушив за нею — усвідомивши, коли вона зупинилася, що це він знає, куди йти, а вона лише вдає, що знає.
Гант повернув ліворуч. Їхні кроки відлунювали від коричневої гранітної кахляної підлоги довгого коридору. Де-не-де кахлі були потріскані і пощерблені — від упущеної зброї, міряння магічними причандаллями і справжніх бійок, — але все одно відполіровані настільки, що Гант бачив їхні з Брайс відображення.
Квінлан дорогою роздивлялася імена на кожних дверях.
— Лише чоловіки, чи жінки теж є?
— Є, — відповів він. — Хоча у 33-му чоловіків більше.
— У тебе є дівчина? Чи хлопець? Хтось, на чию дупу ти витріщаєшся?
Гант похитав головою і, зупинившись перед своїми дверима, відчинив їх, пропускаючи Брайс усередину, намагаючись прогнати відчуття холоду в жилах. Відігнати картину, яка виринула у нього перед очима: Шахара, яка падає на землю, меч Сандріель що пронизує її груди, білі крила обох сестер, які спливають кров’ю. Їхні обличчя — майже дзеркальні відображення одна одної — викривлені криком.
— Я незаконнонароджений, — він зачинив за собою двері, спостерігаючи, як Брайс роздивляється маленьку кімнату. Ліжко було досить широке, щоби вмістилися його крила, але, крім шафи, комода і стола, заваленого книжками, документами і зброєю, більше місця ні для чого не було.
— І що?
— А те, що у моєї матері не було ні грошей, ні знатного походження, щоб це компенсувати. Жінки не вишиковуються до мене в чергу, попри моє янгольське обличчя, — гірко всміхнувшись, він відчинив дешеву соснову шафу і дістав великий речовий мішок. — Колись я мав ту, кого не хвилював мій статус, але все погано скінчилося, — кожне слово обпікало його язик.
Брайс обхопила себе руками, впинаючись нігтями у тонкий шовк блузки. Схоже, вона зрозуміла, кого він мав на увазі. Вона роззирнулася, ніби підбираючи слова, і чомусь вирішила спитати:
— Коли ти здійснив Занурення?
— У двадцять вісім років.
— Чому саме тоді?
— Незадовго до цього померла моя мати, — очі Брайс наповнилися сумом, і він, не в змозі витримати цей погляд, оголив болісну рану й додав: — Я ніяк не міг оговтатися, тож отримав громадського Якоря і здійснив Занурення, Але це нічого не змінило. Байдуже, яку я міг отримати силу: могутню, як в архангела, чи мізерну, як у миші, — татуювання, які зробили мені через п’ять років, підкосили мене у будь-якому випадку.
Він почув, як Брайс провела рукою по ковдрі.
— Ти колись шкодував про повстання янголів?
Гант озирнувся і побачив, що вона сперлася на ліжко.
— Ніхто й ніколи мене про це не питав, — ніхто не наважувався. Але вона витримала його погляд. І Гант зізнався: — Я не знаю, що відчуваю.
Решту він передав поглядом: «І я нізащо не говоритиму про це у цьому місці».
Брайс кивнула. Потім подивилася на стіни — ні картин, ні плакатів.
— Ти не з тих, хто обставляє житло?
Він запхав одяг до речмішка, згадавши, що у її квартирі є пральна машина.
— Михей будь-якої миті може мене продати. Пускати тут коріння — не на добро.