Брайс зробила два довгих ковтка, спостерігаючи за Данікою, яка відсутнім поглядом роздивлялася бірюзові шафки над стільницею з облупленою по краях фарбою.
Повільно жуючи, Даніка з повним ротом промовила:
— Сабіна після зустрічі приперла мене до стінки. Просто в коридорі, біля кабінету Михея. Тож усі прекрасно чули, як вона розповідала мені про вбивство двох аспірантів університету біля Храму Богині Місяця, що сталося на минулому тижні під час вимкнення світла. Моя зміна. Мій район. Моя вина.
— Про це дізналися лише через тиждень? — скривилася Брайс.
— Вочевидь.
— Хто їх убив?
Студенти університету Міста Півмісяця постійно перлися до Старої Площі й завжди створювали проблеми. Брайс і Даніка, навіть попри те що були випускницями цієї альма-матер, часто бідкалися на відсутність височезного електричного паркану, який би замикав студентів у їхньому куточку міста. Просто щоб ті з вечора п’ятниці і до ранку неділі не обсцикали і не оббльовували Стару Площу.
Даніка знову потягла пива.
— Гадки не маю, хто це зробив, — вона здригнулася, її карамельні очі потемніли. — Хоча за запахом це були люди — на те, щоб ідентифікувати їх, пішло двадцять хвилин. Їхні тіла були розірвані на шматки і частково з’їдені.
Брайс намагалася не уявляти собі цю картину.
— Який мотив?
— Також жодних здогадок, — пробулькотіла Даніка. — Але Сабіна привселюдно, висловила мені, що саме вона думає про таку публічну різанину, яка відбувається на моїй зміні.
— А що про це сказав Ватажок? — спитала Брайс.
— Нічого, — відповіла Даніка. — Старий заснув під час засідання, а Сабіна не потрудилася розбудити його, перш ніж узяти мене за зябра.
Усі казали, що це станеться зовсім скоро — всього за рік чи два нинішній Ватажок вовків, якому було майже чотириста років, здійснить своє Відплиття через річку Істрос до Кістяного Кварталу, щоб заснути вічним сном. Чорний човен, який пливтиме під час останнього ритуалу, в жодному разі не перекинеться — душу старого визнають гідною і не віддадуть річці. Його радо приймуть у царстві Підземного Короля, дозволивши зійти на його вкриті туманом береги… а тоді почнеться правління Сабіни.
Помилуйте боги їх усіх.
— Ти ж знаєш, що ти не винна, — промовила Брайс, відкриваючи дві найближчі коробки з піцою. Одна була з сосисками, пепероні та фрикадельками, друга — з копченим м’ясом і смердючими сирами — однозначно, Бронсона.
— Знаю, — пробурмотіла Даніка, допила своє пиво і, кинувши пляшку в раковину, полізла у холодильник по другу. Кожен м’яз її сухорлявого тіла здавався напруженим — ніби зведений курок. Даніка захлопнула дверцята холодильника і притулилася до них спиною. Потім, не дивлячись в очі Брайс, видихнула: — Тієї ночі я була за три квартали звідти. Три. І не бачила й не чула — ні вухом, ні нюхом, — що їх розривають на шматки.
Брайс помітила, що в кімнаті стало тихо. Гострий слух — як у людській, так і у вовчій подобі — означав безкінечне, нахабне підслуховування.
Мабуть, варто закінчити цю розмову пізніше.
Відкривши решту коробок з піцою, Брайс оглянула їхній вміст.
— Може, покладеш край їхнім стражданням і даси з’їсти по шматочку, поки все не стріскала?
Якось вона була свідком того, як Даніка за одним разом зжерла три великі піци. У такому настрої, як зараз, Даніка цілком могла побити власний рекорд і проковтнути чотири.
— Будь ласка, дай нам поїсти, — благально загримів низький голос Бронсона з іншої кімнати.
Даніка хильнула пива.
— Налітайте, дворняги.
Вовки прожогом кинулися на кухню.
У сум’ятті Брайс мало не розчавили об задню стінку кухні. Вона втиснулася в неї, зім’явши спиною щомісячний календар, що висів на стіні.
Прокляття, вона любила цей календар — «Найгарячіші холостяки Міста Півмісяця: нудистське видання». Цей місяць був представлений найсексуальнішим демонаком, якого вона колись бачила. Його нога, поставлена на табурет, була єдиним, що заважало побачити найголовніше. Брайс розгладила складки на його засмаглій шкірі, м’язах і зігнутих рогах, а тоді розвернулася і насуплено глянула на вовків.
За крок від неї Даніка височіла серед своєї зграї, наче валун посеред річки. Вона самовдоволено посміхнулася до Брайс.
— Є новини щодо пошуків Рога?
— Ні.
— Джесіба, напевно, у захваті.
— Аж підскакує, — скривилася Брайс.
Сьогодні вона бачила Джесібу якихось дві хвилини. Відьма пригрозила обернути її на ослицю, а потім зникла в автівці з водієм і помчала бозна-куди. Мабуть, виконувати доручення Підземного Короля і темного Дому, яким він правив.