— Вона хотіла розповісти мені своє видіння про тебе — схоже, вона має на тебе зуб.
Від цих слів у Брайс мороз пішов поза спиною.
— Якщо вона досі злиться, я її не засуджую.
Гант зблід, але Брайс пояснила:
— У фейській культурі є звичай: коли у дівчат уперше починаються місячні або коли їм виповнюється тринадцять років, вони йдуть до Провидиці. Ці візити дають можливість побачити, якої сили вони набудуть до зрілого віку, щоб їхні батьки могли планувати шлюбні союзи задовго до їхнього Занурення. Хлопці також ходять до Провидиці, коли їм виповнюється тринадцять. У наш час, якщо батьки прогресивні, це для них лише давня традиція, яка дозволяє зрозуміти, яку кар’єру будувати їхнім дітям. Стати солдатами, цілителями чи будь-ким, ким захочуть маленькі фейці, які не можуть дозволити собі байдикувати і цілими днями лежати на дивані та їсти виноград.
— Нехай фейрі та малахими ненавидять одне одного, але у них багато спільного.
Брайс угукнула і продовжила:
— У мене місячні почалися за кілька тижнів до тринадцятиліття. А в моєї мами була… ну, не знаю. Скажімо, криза? Раптовий страх, що вона позбавила мене частини моєї спадщини. Вона зв’язалася з моїм біологічним батьком. За два тижні з’явилися документи, які оголошували мене повноправною громадянкою. Утім, була одна притичина: я мусила визнати своїм Домом Дім Неба і Подиху. Я відмовилася, але мама фактично наполягла на тому, щоб я це зробила. Вона вбачала у цьому своєрідний… захист, не знаю. Вочевидь, вона була настільки переконана в його намірі захистити мене, що запитала, чи не хоче він зустрітися зі мною. Вперше в житті. Та й я зрештою охолола після всієї цієї історії з Домами достатньо, щоб зрозуміти, що теж хочу з ним зустрітися.
Вона замовкла, і Гант усе зрозумів з її мовчання.
— Зустріч минула невдало.
— Ні. Тоді ж я вперше познайомилася з Рунном. Я приїхала сюди на літо, жила у П’яти Трояндах. Зустрілася з Королем Осені, — брехати було легко. — І також зі своїм батьком, — додала вона. — Перші кілька днів усе було не так погано, як боялася моя мати. Мені подобалося те, що я бачила. Навіть коли фейські діти шепотілися, що я — напівкровка, я знала, що це правда. Я ніколи цим не пишалася — тобто, своєю людською половиною.
І я знала, що мене запросив батько, а отже, він, як мінімум, хотів, щоб я була там. Мені було байдуже, що думають інші. До зустрічі з Провидицею.
Гант скривився.
— Передчуваю, нічого хорошого з цього не вийшло.
— Це була катастрофа, — від спогадів про це Брайс важко ковтнула. — Коли Провидиця зазирнула у дим, вона закричала. І вп’ялася кігтями собі в очі, — не було сенсу це приховувати. Про цю подію було відомо у певних колах. — Пізніше я дізналася, що вона осліпла на цілий тиждень.
— Здуріти можна.
Брайс розсміялася.
— Вочевидь, моє майбутнє виявилося настільки поганим.
Але Гант навіть не посміхнувся.
— І що сталося?
— Я повернулася у передпокій. Було тільки й чути, як Провидиця кричить і проклинає мене. До неї кинулися послушниці.
— Я про твого батька.
— Він назвав мене нікчемним ганьбиськом, вибіг крізь вихід для віп-персон, щоб ніхто не дізнався, ким він мені доводиться, і поки я наздоганяла його, сів в автівку й поїхав геть. Повернувшись до його будинку, я знайшла свої валізи на тротуарі.
— Покидьок. І Данаан нічого не сказав йому про те, що його кузину виставили з дому?
— Король заборонив Рунну втручатися, — Брайс роздивлялася свої нігті. — Повір, Рунн намагався опиратися. Але короля було годі вблагати. Тож я викликала таксі й поїхала на вокзал. Рунну вдалося сунути мені в руку гроші на проїзд.
— Твоя мати, напевно, не тямилася від люті.
— О так, — Брайс на мить замовкла, а тоді сказала: — Схоже, Провидиця досі злиться.
Гант слабко усміхнувся.
— Я би вважав це певною відзнакою.
Брайс мимоволі усміхнулася у відповідь.
— Мабуть, ти єдиний, хто так вважає.
Гант знову затримав погляд на її обличчі, і вона зрозуміла, що цього разу це не мало ніякого стосунку до застереження Провидиці.
Брайс відкашлялася.
— То як, щось знайшов?
Зрозумівши її натяк змінити тему, Гант розвернув до неї ноутбук.
— Я кілька днів переглядаю цей довбаний антикваріат — і це все, що я знайшов.
Теракотова амфора, яка була створена майже п’ятнадцять тисяч років тому. На той час від смерті Принца Пелія минуло приблизно століття, але згадки про кристалоса не зникли зі спільної пам’яті народів. Брайс прочитала коротенький каталожний опис і сказала: