Даніка вишкірилася.
— Хіба у тебе не сьогодні побачення з як-там-його?
Це запитання луною задзвеніло в голові Брайс.
— Бляха. Бляха. Сьогодні, — вона глянула на кухонний годинник і поморщилася. — За годину.
Коннор, який узяв собі цілу коробку піци, завмер. Він ясно висловив свою думку щодо примажореного хлопця Брайс ще два місяці тому, після їхнього першого побачення. Брайс зі свого боку також чітко дала зрозуміти, що їй начхати на те, що Коннор думає про її особисте життя.
Коннор повів широкими плечима і вийшов з кухні. Брайс затримала погляд на його мускулястій спині. Даніка насупилася. Вона завжди все помічала.
— Мені потрібно перевдягтися, — похмуро промовила Брайс. — До речі, його звати Рід, і ви це знаєте.
Даніка по-вовчому посміхнулася і сказала:
— Рід — це страшенно дурне ім’я.
— По-перше, мені це ім’я здається сексуальним. По-друге, Рід справді сексуальний.
Боги їй свідки, Рід Реднер був сексуальним мов Хел. Утім, секс із ним був… нормальний. Посередній. Вона кінчила, але для цього їй справді довелося попрацювати. І не так, як їй іноді подобалося це робити. Радше у сенсі «Повільніше. Поклади руку ось сюди. Може, змінимо позу?». Але Брайс переспала з ним лише двічі й запевняла себе, що для того, аби знайти з партнером потрібний ритм, потрібен час. Навіть якщо…
Даніка завершила фразу за неї:
— Якщо він знову, не встигши висунути з тебе свій агрегат, схопиться за мобільний і почне перевіряти повідомлення, будь ласка, май хоч краплю самоповаги. Зажбурни його яйця у дальній куток і повертайся додому до мене.
— Хел тебе бери, Даніко! — прошипіла Брайс. — Можеш іще гучніше?
Вовки замовкли. Навіть жувати припинили. А потім знову почали, удвічі голосніше.
— Принаймні у нього хороша робота, — відказала Брайс Даніці, яка, схрестивши на грудях свої худенькі руки — руки, що приховували в собі величезну, люту силу, — кинула на подругу погляд, який промовляв: «Ага, на яку Ріда влаштував його татусь». — І він принаймні не якийсь психопатичний альфа-козел, — додала Брайс, — який вимагатиме триденного секс-марафону, а потім назве мене своєю половинкою, замкне у своєму будинку і більше ніколи не випускатиме.
Ось чому Рід — чистокровна людина, рядовий коханець Рід — був ідеальною парою.
— Триденний секс-марафон тобі б не завадив, — уїдливо зауважила Даніка.
— Знаєш, це ти у всьому винна.
Даніка махнула рукою.
— Знаю, знаю. Звести вас було моєю першою і останньою помилкою.
Даніка випадково познайомилася з Рідом на роботі. Вона підробляла у службі безпеки у компанії його батька — величезній корпорації у Центральному Діловому Районі, яка спеціалізувалася на розробці магічних технологій і якою керувала людина. Даніка стверджувала, що робота була надто нудною, щоб про неї розповідати, але досить високооплачуваною, щоб від неї не відмовитися. І що важливіше — це була робота, яку вона обрала сама. На відміну від життя, до якого її заштовхнули. Тож між патрулюванням і обов’язками перед Допоміжними силами, Даніка частенько перебувала у хмарочосі у ЦДР — вдаючи, що живе нормальним життям. Для будь-кого з Допоміжних сил було нечувано мати підробіток — особливо для Альфи зграї, — але Даніці вдалося досягти свого.
На руку їй зіграло те, що зараз усі хотіли мати свою частку у «Реднер Індастріз». Навіть Михей Домітус був головним інвестором у передових, експериментальних проєктах. Не було нічого незвичного у тому, що Губернатор інвестував у все — від технологій до виноградників і шкіл, — але оскільки Михей був у вічному чорному списку Сабіни, позлити свою матір роботою на людську компанію, яку він підтримував, для Даніки було, ймовірно, навіть приємніше за відчуття свободи вибору і щедрої платні.
Кілька місяців тому — саме тоді, коли Брайс холостякувала і постійно скаржилася на це, — Даніка з Рідом зустрілися на одній презентації. В останній відчайдушній спробі зберегти душевну рівновагу подруги, Даніка дала Ріду її номер телефону.
Брайс розправила свою сукню.
— Мені треба перевдягтися. Залиш мені шматочок піци.
— Хіба тебе не запросили на вечерю?
Брайс скривилася.
— Ага. До одного з тих пафосних закладів — де тобі подають лососевий мус на крекері й називають це їжею.
Даніку пересмикнуло.
— Тоді обов’язково перед цим треба попоїсти.
— Шматочок, — повторила Брайс, тицьнувши пальцем у Даніку. — Не забудь, — вона зиркнула на останню коробку з піцою і вийшла з кухні.