Гант уже був біля відчинених дверей, коли Бріґґс гукнув до нього:
— Ти один із Упалих, еге ж?
Гант зупинився. Бріґґс посміхнувся:
— Моя повага тобі, приятелю, — він обвів Ганта очима з голови до ніг. — У якому підрозділі 18-го ти служив?
Гант промовчав. Але сині очі Бріґґса засяяли.
— Колись ми скинемо цих виродків, брате.
Гант глянув на Брайс, яка швидко крокувала коридором. Здавалося їй було несила дихати одним повітрям із чоловіком, прикутим до стола, ніби їй потрібно було вибратися з цього жахливого місця. Сам же Гант нерідко тут бував і допитував людей — частіше, ніж хотів про це пам’ятати.
А вбивство, яке він скоїв учора ввечері… Воно ніяк не покидало Ганта. Чергову частину боргу перед Михеєм було сплачено, але важкість від скоєного досі гнітила його думки.
Бріґґс досі дивився на нього, чекаючи, що Гант заговорить. Згода, яку б Гант висловив кілька тижнів тому, зараз розчинилася на його язиці.
Ні, він був нічим не кращий за цього чоловіка.
І не знав, до чого це його привело.
— Отже, Бріґґса і його послідовників можна виключити зі списку, — промовила Брайс, сидячи на дивані й підібгавши під себе ноги. Біля неї вже хропів Сирінкс. — Чи, може, ти думаєш, що він брехав?
Гант сидів на іншому кінці дивану і насуплено дивився матч із сонцеболу, який саме розпочався по телевізору.
— Він казав правду. Я мав достатньо справ із… в’язнями, щоб відчувати, коли хтось бреше.
Гант говорив уривчасто. Він був наче на голках, відколи вони вийшли з Коміціуму через непримітні двері, у які власне, і заходили, уникаючи таким чином можливості наштовхнутися на Сандріель.
Він вказав на документи, які Брайс прихопила з галереї, — дані про переміщення Даніки і список підозрюваних:
— Нагадай мені, хто наступний підозрюваний у твоєму списку?
Брайс не відповіла. Вона роздивлялася його профіль: світло екрана телевізора відбивалося від його вилиць, згущуючи тінь під його вольовим підборіддям.
Він і справді був гарненький. І, схоже, справді у хріновому настрої.
— Що сталося?
— Нічого.
— Сказав той, хто так скрипить зубами, що аж мені чутно.
Гант зиркнув на неї і поклав мускулясту руку на спинку дивана. Вони повернулися пів години тому, зупинившись по дорозі біля торгового кіоска і швиденько перехопивши локшини з дамплінґами. Янгол встиг перевдягнутися і зараз був у м’якій сірій футболці, чорних спортивних штанах і білій кепці, розвернутій козирком назад.
Саме кепка спортивної команди з сонцеболу найбільше збивала з пантелику — вона була така звичайна і… хлопчача (якщо можна так сказати), що Брайс останні п’ятнадцять хвилин не могла припинити крадькома зиркати на нього. Завитки його чорного волосся вибивалися з-під кепки, ремінець майже приховував татуювання на його чолі, і Брайс сама не розуміла чому, але все це… страшенно її відволікало.
— Що? — спитав він, помітивши її пильний погляд.
Брайс потягнулася вперед, і її довга коса зісковзнула через плече. Вона схопила телефон янгола з журнального столика, швидко його сфотографувала і переслала копію собі — здебільшого тому, що навряд чи їй повірять, що довбаний Гант Аталар сидів на її дивані у звичайному одязі й кепці задом наперед, дивився телевізор і потягував пиво.
Пані та панове — Тінь Смерті!
— Це починає дратувати, — процідив він.
— Як і твій писок, — солодко промовила вона, кинувши йому телефон.
Гант узяв його, клацнув у відповідь Брайс, а тоді відклав телефон і знову втупився у гру.
Вона зачекала якусь хвилину, а потім сказала:
— Після зустрічі з Бріґґсом ти якийсь замислений.
Гант скривив рота.
— Ну вибач.
— Чому ти вибачаєшся?
Його пальці малювали коло на диванній подушці.
— Просто це розбудило у мені химерні спогади. Про те, як… як допоміг Шахарі очолити повстання.
Брайс замислилася, згадуючи кожне жахливе слово і репліку, що прозвучали у камері під Коміціумом.
Ой. Он воно що.
— Ти не такий, як Бріґґс, Ганте, — обережно промовила вона.
Він плавно перевів на неї свої темні очі.
— Ти погано мене знаєш, щоб так казати.
— Ти охоче і з радістю ризикував невинними життями, щоб сприяти повстанню?
Він піджав губи.
— Ні.
— Ну, ось тобі й відповідь.
Він знову скрипнув зубами, а тоді сказав:
— Але я був сліпий. Щодо багатьох речей.
— Яких, наприклад?
— Багатьох різних, — ухильно відповів він. — Побачивши Бріґґса, те, що вони з ним творять… Не знаю, чому цього разу це мене так зачепило. Я частенько бував там, унизу, з іншими в’язнями… тобто… — Його коліно смикнулося. — Ти знаєш, якими брудними справами мені доводиться займатися, — сказав він, не дивлячись на неї.