— Так, — м’яко промовила вона.
— Але чомусь сьогодні, побачивши Бріґґса у такому стані, я згадав власні… — Він знову замовк і потягнув пиво.
Крижаний, густий жах наповнив її шлунок, переплітаючись зі смаженою локшиною, яку вона проковтнула пів години тому.
— Довго вони робили це з тобою — після гори Гермон?
— Сім років.
Від цих слів її накрило важкою хвилею, і вона заплющила очі.
— Я теж втратив відчуття часу, — додав Гант. — Астерійська в’язниця розташована глибоко під землею, куди не доходить жодний промінь, і дні зливаються у роки, а роки перетворюються на дні, і… Коли мене випустили, я потрапив одразу до Архангела Рамієля. Свого першого… хазяїна. Він два роки продовжував у такому ж дусі, доки йому це не набридло і він не зрозумів, що я можу бути корисніший, якщо нищитиму демонів і виконуватиму його накази, аніж гнитиму у його катівнях.
— Вогняний Соласе… — прошепотіла Брайс.
Не підводячи очей, Гант продовжив:
— На той час, коли Рамієль призначив мене своїм особистим асасином, минуло дев’ять років, відколи я востаннє бачив сонячне світло. Відколи чув шелест вітру чи відчував запах дощу. Відколи бачив траву, річки чи гори. Відколи я літав.
Руки Брайс так тремтіли, що вона схрестила їх на грудях, міцно притиснувши пальці до тіла.
— Я… мені дуже шкода.
Його погляд став скляний, відсторонений.
— Єдине, що підживлювало мене протягом всього цього часу, — це ненависть. Така ж, як і в Бріґґса. Не надія, не любов. Лише невблаганна шалена ненависть. До архангелів. До астері. До них усіх, — він зрештою підвів на неї очі, порожні, як у Бріґґса. — Тож так. Нехай я і не хотів убивати невинних, щоб допомогти повстанню Шахари, але це єдина відмінність між мною і Бріґґсом. Так було і є досі.
Недовго думаючи, Брайс узяла його за руку.
Вона не усвідомлювала, наскільки в Ганта великі руки, доки не накрила його долоню своєю. Не усвідомлювала, скільки мозолів було на його долонях і пальцях, доки не відчула їхній грубий дотик.
Гант опустив погляд на їхні руки. Її нігті кольору сутінкового неба вирізнялися на тлі його темно-золотистої шкіри. Брайс затамувала дихання, чекаючи, що він висмикне руку, і спитала:
— Ти досі відчуваєш, що тобою рухає лише ненависть?
— Ні, — відповів він, підвівши на неї погляд. — Іноді, до чогось конкретного — так, але… Ні, Квінлан.
Брайс кивнула, але Гант не зводив з неї очей, тож вона знову потягнулася до документів.
— Тобі більше нічого сказати? — скривився Гант. — Тобі, яка має власну думку про все і всіх, більше нічого сказати про те, що я щойно розповів?
Вона закинула косу за плече.
— Ти не такий, як Бріґґс, — просто промовила вона.
Він насупився. І почав забирати свою руку, але Брайс стиснула його пальці.
— Можливо, ти бачиш себе таким, але я теж тебе бачу, Аталаре. Бачу твою доброту і… все інше, — вона міцніше стиснула його руку, щоб підкреслити сказане. — Я бачу все те, про що ти легко забуваєш. Бріґґс — погана людина. Можливо, колись він і долучився до людського повстання з правильних причин, але він погана людина. А ти — ні. І ніколи не будеш. Кінець історії.
— Угода, яку я уклав з Михеєм, свідчить про інше…
— Ти не такий, як він.
Від його пильного погляду в неї запалало обличчя.
Брайс якомога невимушеніше прибрала руку, намагаючись не звертати увагу на те, як його пальці, Здавалося, не хотіли її відпускати. Але потім подалася вперед, простягнула руку і клацнула по кепці.
— До речі, а це що таке?
Він легенько відштовхнув її.
— Це кепка.
— Вона не пасує до твого образу нічого хижака.
На мить Гант завмер. А потім засміявся, закинувши голову назад. Побачивши його сильну смагляву шию, Брайс знову схрестила руки на грудях, ховаючи тремтіння.
— Ох, Квінлан, — промовив він, хитаючи головою. Тоді зняв кепку і насунув її на голову Брайс. — Ти немилосердна.
Вона вишкірилася, розвернула кепку козирком назад і акуратно розклала папери.
— Давай ще раз подивимося. Оскільки Бріґґс був заарештований і алібі Королеви Змій підтвердилося… можливо, ми недобачаємо чогось пов’язаного з чергуванням Даніки у Храмі Богині Місяця у ніч, коли було викрадено Ріг.
Гант підсунувся ближче, торкнувшись стегном її зігнутої ноги, і вдивився у документи в неї на колінах. Брайс бачила, як він водить очима по сторінках, уважно вчитуючись у список переміщень Даніки. І намагалася не думати про теплий дотик янгольського стегна і його тверді м’язи.