Вона самовдоволено усміхнулася.
— Щоб тусити у хлопчачому клубі, мені не треба доводити, що я можу вправлятися з великими пушками, — сказала вона, підкресливши останні два слова, і її очі зблиснули дикою насолодою. Гант відчув, як його шкіра натяглася, а інші частини тіла напружилися.
— Ставлю двадцять золотих марок на те, що ми втремо тобі носа, — запропонував Трістан Флінн.
— Тільки примажорені придурки можуть спустити двадцять золотих марок на безглузде змагання, — сказала Брайс.
У її бурштинових очах танцювали веселі вогники. Вона підморгнула Ганту, і він відчув, як його кров закипіла, а все тіло напружилося — так, наче вона схопила його за член. Але її погляд уже був спрямований на мішень удалині.
Вона вдягла навушники на свої загострені вуха.
— Погнали, — потер руки Флінн.
Брайс одягла окуляри, поправила свій кінський хвостик і взяла гвинтівку Рунна. Вона зважила її в руках, і Гант не міг відвести погляду від того, як вона, легенько торкаючись гвинтівки, провела пальцями по корпусу до потиличника прикладу.
Він важко ковтнув, але Брайс лише звела гвинтівку і вперла приклад у плече. Кожен її рух був спокійним і виваженим — що було очікувано від тієї, кого виховував легендарний снайпер. Брайс зняла гвинтівку з запобіжника, і навіть не подумавши скористатися прицілом, промовила до трійці друзів:
— Зараз я покажу, чому ви всі можете поцілувати мене в дупу.
Один за одним, перегукуючи музику, пролунали три постріли. Її тіло професійно поглинуло віддачу. У Ганта геть пересохло у роті.
Усі витріщилися на екран з виведеним зображенням мішені.
— Ти влучила лише раз, — пирхнув Флінн, придивляючись до дірки у самісінькому центрі мішені.
— Ні, не раз, — пробурмотів Еммет, і Гант теж це побачив: коло було не ідеально рівне. Ні, два його краї випиналися — ледве помітно, але випиналися назовні.
Три постріли у яблучко — такі точні, що всі пройшли крізь одну маленьку точку.
Ганта пройняло морозом, але аж ніяк не від страху. Брайс же лише поставила гвинтівку на запобіжник, поклала її на стіл і зняла навушники й окуляри.
Вона розвернулася, і їхні з Гантом погляди зустрілися. Очі Брайс, які самовдоволено мружилися, сяяли якоюсь новою прихованою вразливістю. Це був наче виклик йому. Щоб побачити, як він відреагує.
Скільки альфа-козлів втекло від цієї її особливості, яка загрожувала їхньому его? Гант ненавидів їх усіх принаймні за цей її запитальний погляд, яким вона зараз дивилася на нього.
Він не чув, що там патякав Флінн, бо вдягнув навушники й окуляри і взяв гвинтівку, з якої щойно стріляла Брайс. Метал досі зберігав її тепло. Рунн щось спитав його, але Гант не чув, цілячись у мішень.
Він лише глянув на Брайс і клацнув запобіжником.
Цей звук, гучний, наче удар грому, зрезонував між ними. Брайс ковтнула.
Гант відвів від неї погляд і вистрелив. З його орлиним зором йому не потрібен був приціл, щоб побачити, як куля пройшла у дірку, зроблену Брайс.
Опустивши гвинтівку, він побачив, що Брайс зайшлася рум’янцем, а її очі набули кольору теплого віскі й сяяли якимсь тихим, м’яким світлом.
Він досі не чув того, що говорили фейці, лише приблизно уявляв, що навіть Рунн схвально вилаявся, зацінивши його постріл. Гант же дивився лише на Брайс.
«Я бачу тебе, Квінлан, — безмовно передавав він їй. — І те, що я бачу, мені подобається».
«Мені теж», — здавалося, відповідала її напівусмішка.
Задзвонив телефон Ганта, відвертаючи його увагу від усмішки, від якої у нього під ногами наче підлога нахилилася. Несподівано тремтливими пальцями він дістав телефон з кишені. «Ісая Тиберіан», — висвітилося на екрані. Гант миттю відповів.
— Що сталося?
Він знав, що відповідь Ісаї почули і Брайс, і фейці:
— Тягніть свої дупи на Асфоделеві Луки. Сталося ще одне вбивство.
37
Де? — спитав Гант Ісаю, скоса дивлячись на Квінлан, яка, схрестивши руки на грудях, слухала їхню розмову. Тепле, м’яке світло в її очах згасло.
Ісая назвав адресу. Це було за добрих три кілометри від них.
— Наші вже працюють на місці, — сказав командир.
— Будемо за кілька хвилин, — відповів Гант і поклав слухавку.
Троє фейців, також почувши, про що йдеться, почали оперативно збирати своє спорядження. Гарний вишкіл. Хоч вони і були для нього цілковитим головним болем, але підготовлені були відмінно.
Але Брайс засовалася, її руки нервово смикалися. Він уже бачив цей її застиглий погляд. І показушний спокій, який вона на себе напустила, коли Рунн із друзями глянули на неї.