Зграя Дияволів — тепер уся в людській подобі, окрім Зельди, — наминала піцу, тримаючи коробки або на колінах, або поклавши їх на потертий старий килим. Бронсон і справді потягував медовуху з керамічного глека, не відриваючи карих очей від випуску вечірніх новин. Почався сюжет про звільнення Бріґґса, і на екрані з’явилися зернисті кадри, на яких чоловіка у білому комбінезоні виводили з в’язниці. Хтось, у кого був пульт, швидко перемкнув на документалку про дельту Чорної Ріки.
Брайс рушила через вітальню до дверей своєї кімнати. Наталі єхидно посміхнулася до неї. О, Брайс іще довго будуть пригадувати ці пікантні подробиці про поведінку Ріда у спальні. Особливо враховуючи те, що Наталі напевно проведе паралель між цим і здібностями Брайс у ліжку.
— Навіть не починай, — попередила її Брайс. Наталі стиснула губи, ніби щосили намагаючись не завити від розпусного захвату. Її лискуче чорне волосся, здавалося, тряслося від стримуваного сміху, а очі кольору оніксу так і сяяли.
Брайс демонстративно проігнорувала важкий погляд золотих очей Коннора, яким він проводжав її до дверей.
Вовки. Кляті вовки встромляють свої носи у її справи.
Їх неможливо було сплутати з людьми, хоч їхній зовнішній вигляд був майже ідентичний людському. Утім, вони були занадто високі, занадто мускулясті й занадто спокійні. Навіть те, як вони розправлялися з піцою — кожен рух був поміркований і витончений, — було мовчазним нагадування про те, що вони можуть зробити з кожним, хто стане у них на шляху.
Брайс переступила через довгі витягнуті ноги Зака, акуратно намагаючись не наступити на білосніжний хвіст Зельди, яка лежала на підлозі біля свого брата. Близнята, обоє стрункі й темноволосі у людській подобі, перекидаючись на білих вовків, вселяли невимовний жах. «Привиди», — так пошепки усюди їх називали.
Тому так, Брайс дуже старалася не наступити на пухнастий хвіст Зельди.
Принаймні Торн співчутливо усміхнувся до Брайс. Він сидів у напіврозваленому шкіряному кріслі біля телевізора, а його кепка університетської команди з сонцеболу була розвернута козирком назад. З усіх присутніх у кімнаті Торн був єдиним, хто, як і Брайс, розумів, наскільки настирливою може бути зграя. І кого, крім неї, також хвилював зіпсований безжальним вчинком Сабіни настрій Даніки.
Те, що такого Омегу зграї, як Торна, помітить така Альфа, як Даніка, було малоймовірним. Не те щоб Торн колись робив натяки в цей бік, але Брайс бачила її — силу тяжіння, яка з’являлася між ними щоразу, коли Даніка з Торном разом опинялися в одній кімнаті. Вони були наче дві зорі, які оберталися одна навколо одної.
На щастя, Брайс дісталася своєї спальні без будь-яких коментарів услід про таку собі майстерність її хлопця у ліжку, і з силою захлопнула за собою двері, даючи зграї знак відчепитися.
Не встигла вона і трьох кроків зробити до свого перекошеного зеленого комода з дзеркалом, як квартирою прокотився гавкучий сміх. Але за мить його обірвало злісне, нелюдське гарчання. Низьке, гуркітливе й абсолютно смертельне.
Це була не Даніка, чиє гарчання було втіленням смерті — тихим, хрипким і холодним. Це було гарчання Коннора. Палке, темпераментне і пристрасне.
Брайс змила з себе пил і бруд, які, здавалося, вкривали її щоразу, коли вона долала відстань у п’ятнадцять кварталів, які відділяли її квартиру від елегантної будівлі з піщаника, в якій була розташована галерея «Грифон».
Кілька акуратно вставлених шпильок урятували її зазвичай пишне винно-червоне волосся, яке під кінець дня безвольно спадало на плечі, і Брайс поспішно нанесла свіжий шар туші для вій, щоб оживити свій бурштиновий погляд. Від моменту, як вона стала під душ, до того, коли вона сунула ноги до чорних туфель на високих шпильках, минуло загалом двадцять хвилин.
Ось і доказ того, усвідомила вона, як насправді мало її хвилювало це побачення. Щоранку вона витрачала на зачіску і макіяж цілу годину. Плюс іще пів години на душ, щоб до блиску відмитися, поголитися і намаститися зволожувальним кремом. Але ж двадцять хвилин? Перед вечерею у «Перлині і Троянді»?
Так, Даніка мала рацію. І Брайс знала, що ця сучка стежить за годинником і, ймовірно, спитає, чи не відображає така коротка підготовка час, який Рід зможе протриматися.
Брайс зиркнула у бік дверей своєї затишної спальні, за якими розважалися вовки, а потім оглянула свою тиху гавань. Усі стіни були прикрашені афішами легендарних вистав міської балетної трупи. Колись Брайс уявляла себе там, серед гнучких ванірів, які кружляли на сцені та змушували глядачів ридати від щемливих сцен смерті. Колись вона думала, що на цій сцені знайдеться місце і для напівкровки.