Усі у Мідґарді знали. Ранкова Зоря привела би янголів — а може, й усіх інших — до більш вільного світу, але її знищили. Ще одну мрійницю роздавив чобіт астері.
— То ви з Флінном?.. — спитав Гант.
— Ти розповідаєш мені трагічну історію кохання й очікуєш, що я у відповідь розказуватиму свою дурню?
Його мовчання було цілком промовисте. Брайс зітхнула. Але… гаразд. Їй теж треба поговорити про щось, щоб оговтатися від побаченого. І щоб розвіяти тіні, які заслали очі Ганта, коли він розповідав про Шахару.
Тому вона сказала:
— Ні, ми з Флінном ніколи не крутили роман, — Брайс усміхнулася. — Коли я підліткою приходила до Рунна в гості, я ледве трималася у присутності Флінна і Деклана, — кутики рота янгола вигнулися вгору. — Вони потурали моєму надмірному флірту, і якийсь час я була фанатично переконана, що колись Флінн стане моїм чоловіком.
Гант весело пирхнув, і Брайс штовхнула його ліктем.
— Це правда. Я підписувала усі свої шкільні зошити як Леді Брайс Флінн два роки поспіль.
— Не може бути, — витріщився на неї Гант.
— Може. І я можу це довести: усі мої зошити досі вдома у батьків, бо мама не хоче нічого викидати.
Її веселість згасла. Вона не стала розповідати йому про той випадок на останньому курсі університету, коли вони з Данікою натрапили у барі на Флінна з Декланом. Про те, як Даніка пішла додому з Флінном, тому що Брайс не хотіла псувати його дружбу з Рунном.
— Хочеш послухати про мій найгірший романчик? — спитала вона, натягнувши широку усмішку.
Гант хихотнув.
— Мені вже страшно, але давай.
— Я три тижні зустрічалася з вампіром. Мій перший і єдиний кавалер з Дому Полум’я і Тіні.
Вампіри щосили намагалися змусити всіх забути той крихітний факт, що вони походили з Хела і самі були такими собі демонами другого сорту. Що їхні предки під час Перших Воєн утекли від своїх сімох принців і надали Астерійським Імперським Легіонам важливі дані, які допомогли їм перемогти. Зрадники і перебіжчики — які досі мали демонічну жагу до крові.
— І? — запитально звів брову Гант.
Брайс скривилася.
— І я все не могла зрозуміти, чого він від мене хотів більше: крові чи… ну, ти розумієш. А потім він запропонував скуштувати мене по-справжньому, коли був унизу, якщо ти розумієш, про що я.
Гант замислився і через секунду збагнув, що вона мала на увазі. Його темні очі вражено розширилися.
— Отакої. Серйозно?
Брайс помітила, як його погляд ковзнув на її ноги — поміж них. Як його очі, здавалося, стали ще темніші, а погляд загострився.
— Але хіба це не боляче?
— Я не схотіла дізнаватися.
Гант похитав головою, і Брайс здалося, що він не знає, як на це реагувати — відразою чи сміхом. Але до його очей знову повернулося світло.
— Після цього ніяких вампірів?
— Однозначно ні. Він стверджував, що найвища насолода завжди межує з болем, але я вказала йому на двері.
Гант схвально буркнув. Брайс знала, що не варто, але все одно обережно спитала:
— Ти досі маєш почуття до Шахари?
На його щелепі випнувся м’яз. Дивлячись у небо, Гант відповів:
— І матиму до кінця своїх днів.
У його словах не було ані туги, ані смутку, але Брайс усе одно не знала, що робити з відчуттям того, що всередині неї щось обірвалося.
Нарешті Гант перевів погляд на неї. Похмурий і бляклий.
— Не розумію, як я можу перестати її кохати, коли вона усім. пожертвувала заради мене. Заради нашої справи, — він похитав головою. — Щоразу, коли я когось підчіплюю, я згадую про це.
Брайс лише угукнула. З цим не посперечаєшся. Хай що вона скаже проти цього — усе здаватиметься егоїстичним скигленням. Мабуть, вона була просто дурепою, якщо дозволила собі побачити прихований сенс у доторку його ноги тоді на дивані, у тому, як він дивився на неї у тирі, коли допомагав їй подолати паніку тощо.
Гант уважно дивився на неї, ніби читаючи її думки. Він ковтнув і промовив:
— Квінлан, це не означає, що я…
Його пояснення перервала поява невеликої групи людей, що наближалися з іншого кінця вулиці.
Брайс помітила сріблясто-світле волосся і їй перехопило подих.
— Прокляття, — промовив Гант. — Треба злітати….