— Схоже, що Сабіна хотіла, аби Даніка про щось помовчувала. Можливо, Даніка погрожувала розповісти про крадіжку Рога, і за це Сабіна її вбила.
Брайс ковтнула, але кивнула.
— Але навіщо тоді чекати два роки, щоб поновити вбивства?
— Гадаю, це ми від неї і дізнаємося,
— Навіщо Сабіні зламаний артефакт? І навіть якщо вона знала, як відновити його силу, що б вона з ним робила?
— Не знаю. Можливо, Ріг у когось іншого, і вона хоче його собі, але…
— Якщо Даніка побачила, що Ріг украла Сабіна, тоді логічно, що вона ніколи про це нічого не казала. Те саме з охоронцем і послушницею. Мабуть, вони були надто налякані, щоб заявити про це.
— Це пояснює, чому Сабіна підмінила аудіодоріжки. І чому сполошилася, коли ми з’явилися у храмі, через що вона була змушена вбити усіх, хто міг щось бачити тієї ночі. Вибух у клубі, ймовірно, був способом або залякати нас, або вбити, виставивши усе так, наче це справа рук людських повстанців.
— Але… я не думаю, що Ріг у неї, — замислено промовила Брайс, ворушачи пальцями ніг, нігті на яких були пофарбовані темно-рубіновим лаком.
Це смішно, сказав він собі. Це виключено. Але цей колір змусив його уявити, як він облизує кожен з цих пальчиків, а потім повільно підіймається її гладенькими голими ногами. Ногами, які були за кілька сантиметрів від нього, золотистою шкірою, яка виблискувала у світлі ламп першосвітла. Він змусив себе прибрати руку з її коліна, хоча його пальці благали погладити її стегно. І піднятися вище.
Брайс вела далі, не підозрюючи про хід його брудних думок:
— Не розумію, навіщо Сабіні й далі викликати кристалоса, якщо Ріг уже у неї?
Гант прочистив горло. Який же довгий і важкий був день. І химерний, враховуючи куди його завели думки. Чесно кажучи, вони вели його у цьому напрямку ще з тиру. Відколи він побачив, як вона тримає гвинтівку, наче довбаний професіонал.
Він змусив себе зосередитися. Подумати про поточну розмову, а не про те, чи буде шкіра ніг Квінлан під його губами такою ж м’якою, якою здається.
— Не забувай, що Сабіна смертельно ненавидить Михея. Окрім способу прибрати свідків, нинішні вбивства також можуть бути спрямовані на те, щоби підірвати його авторитет. Ти ж бачила, наскільки рішуче він налаштований розкрити цю справу до Саміту. А тут ці вбивства, скоєні невідомим демоном, — і це коли Сандріель у місті? Це зробить його посміховиськом. Максимус Терціан був доволі резонансною фігурою, щоби втягнути Михея у політичний скандал — його вбивство могло бути просто ударом по репутації Михея. Чому б і ні: можливо, Сабіна і Сандріель разом замішані у цьому і сподіваються ослабити авторитет Михея в очах астері, щоб ті, замість нього, поставили Губернаторкою Вальбари Сандріель. А вона легко змогла би призначити Сабіну Ватажком усіх вальбарських перевертнів — не лише вовків.
Обличчя Брайс зблідло. Такого титулу не існувало, але губернатор мав право його створити.
— Сабіна не з таких. Вона прагне влади, але не в таких масштабах. Вона мислить примітивно — і сама примітивна. Ти ж чув, як вона скиглила про зниклий Даніччин меч, — Брайс розсіяно заплітала своє довге волосся у косу. — Не варто марнувати час на здогадки про її мотиви. Це може бути що завгодно.
— Твоя правда. У нас є збіса вагома причина вважати, що вона вбила Даніку, але немає достатньо переконливих доводів, які пояснювали б ці нові вбивства, — Гант дивився, як її довгі тендітні пальці переплітаються з пасмами волосся, а тоді змусив себе перевести погляд на темний екран телевізора. — Якщо піймати її на прикликанні демона, це доведе її причетність.
— Думаєш, Вікторія зможе знайти потрібні нам відеозаписи?
— Сподіваюся, — сказав Гант.
Він обмірковував усе вищесказане. Сабіна… прокляття, якщо це була вона…
Брайс підвелася з дивана.
— Я йду на пробіжку.
— Зараз перша година ночі.
— Мені треба трохи побігати, інакше я не засну.
Гант зірвався на ноги.
— Брайс, ми щойно повернулися з місця злочину, а Сабіна прагне твоєї крові…
Вона не озираючись рушила до своєї спальні.
Через дві хвилини вона вийшла у спортивному костюмі і побачила, що Гант стоїть біля дверей, також перевдягнений у тренувальний одяг. Брайс насупилася.
— Я хочу пробігтися сама.
Гант відчинив двері й вийшов у коридор.
— Оце вже навряд.
Було лише її дихання, тупіт її ніг по слизьких тротуарах і ревіння музики у вухах. Вона збільшила гучність настільки, що здебільшого це був просто шум. Оглушливий ритмічний шум. Брайс ніколи не вмикала так голосно музику під час ранкових пробіжок, але з Гантом, який розмірено біг поруч, вона могла собі це дозволити і не перейматися, що якийсь хижак цим скористається.