Тож вона бігла. Бігла далі широкими проспектами, провулками і бічними вуличками. Гант тримав темп, кожен його рух був граційний і сповнений сили. Брайс могла поклястися, що смужки блискавки тягнулися слідом за ними.
Сабіна. То Даніку вбила вона?
Брайс не могла у це повірити. Кожен подих, наче осколками, колов її легені.
Треба спіймати її на гарячому. Знайти докази проти неї.
Нога почала боліти, верхню частину стегнової кістки наче обпікало кислотою. Брайс не звертала на це уваги.
Вона звернула у бік Асфоделевих Луків — настільки знайомий маршрут, що було дивно, що на бруківці не залишився витоптаний слід її ніг. Брайс різко завернула за ріг і прикусила губу, щоб не застогнати від болю, що пронизав її ногу, яка ніби відмовлялася бігти. Гант кинув на неї пильний погляд, але Брайс не озиралася до нього.
Сабіна. Сабіна. Сабіна.
У нозі пекло, але вона бігла далі. Далі через Луки. Через П’ять Троянд.
Усе бігла й бігла, підтримуючи дихання і не сміючи зупинитися.
Коли вони через годину нарешті повернулися до квартири, Брайс знала, що Гант з останніх сил тримається, щоб не заговорити. Її ноги підкошувалися, і вона схопилася за одвірок.
Гант примружився, але промовчав. Не став згадувати, що вона, страшенно кульгаючи, ледве змогла пробігти останні десять кварталів. Брайс знала, що до ранку кульгавість і біль посиляться. З кожним кроком до горла підступав стогін, але вона раз у раз сковтувала його.
— Ти в порядку? — стримано спитав він, задираючи низ футболки і витираючи спітніле обличчя.
Вона мигцем глянула на його неймовірні м’язи живота, які блищали від поту. Гант весь час був поруч — не скаржився і не говорив. Просто тримав темп.
Брайс рушила до своєї кімнати, намагаючись не триматися за стіну.
— Так, — видихнула вона. — Просто треба було спустити пару.
Гант потягнувся до її ноги, і м’яз на його підборідді нервово смикнувся.
— І часто таке буває?
— Ні, — збрехала Брайс.
Гант лише пильно подивився на неї.
Вона зробила ще крок, припавши на хвору ногу.
— Іноді, — скривившись, виправилася вона. — Прикладу лід. На ранок усе мине.
Якби вона була чистокровною фейкою, то біль у нозі минувся б за одну-дві години. Але знову ж таки, якби вона була чистокровною фейкою, то від її рани вже давно і сліду б не лишилося.
— Ти взагалі її обстежувала? — хрипким голосом спитав Гант.
— Так, — знову збрехала вона і потерла спітнілу шию. А потім, поки він не почав уточнювати промовила: — Дякую за компанію.
— Ага.
Така собі відповідь, але, на щастя, Гант більше нічого не сказав, тож вона прошкутильгала коридором до своєї кімнати і захлопнула двері.
39
Попри те що двері клініки медвідьом виходили на метушливу Стару Площу, Рунн виявив, що всередині панувала блаженна тиша. Стіни приймальні, пофарбовані у білий колір, сяяли сонячним світлом, що просочувалося крізь вікна, які виходили на майже завжди завантажену вулицю, а дзюркіт струмочка невеличкого кварцового фонтанчика на білій мармуровій стійці приємно зливався з симфонією, що лунала з динаміків, вбудованих у стелю.
Він чекав уже п’ять хвилин, поки медвідьма, до якої він прийшов, закінчувала з пацієнтом, і з насолодою вдихав струмені лавандової пари з розпилювача на журнальному столику біля його стільця. Навіть його тіні мирно дрімали всередині нього.
На білому дубовому столику були розкладені журнали і брошури. Останні рекламували все: від видалення шрамів до лікування безпліддя й артриту.
Двері у вузькому коридорі за стійкою відчинилися, з них вигулькнула темна копиця м’яких кучерів і мелодійний голос промовив:
— Якщо у вас з’являться нові симптоми — будь ласка, телефонуйте.
Двері захлопнулися — вочевидь, щоби зберегти право пацієнта на приватність.
Рунн підвівся, почуваючись ніяково у своєму чорному одязі серед теплих білих і кремових тонів клініки, і завмер, чекаючи, поки медвідьма підійде до стійки.
Учора він підійшов до неї, щоб дізнатися, чи не помітила вона чогось незвичного в останках у провулці. Її ясний розум так його вразив, що він напросився зайти сьогодні вранці.
Підійшовши до стійки, медвідьма злегка усміхнулася, а її темні очі привітно засяяли.
Ось воно. Це привабливе обличчя. Не культивована краса кінозірки чи моделі — ні, це була врода у своїй первісній формі, починаючи з великих карих очей, повних губ і високих вилиць. Майже ідеальна симетрія. Її обличчя випромінювало спокійну безтурботність і відчуття усвідомленості. Тоді, у провулку, він не міг відірвати від неї погляд, хоч позаду них лежав скривавлений труп.