А під цим кумедним іменем висвітилося додане нею фото контакту: селфі, зроблене у магазині телефонів, на якому вона усміхалася на всі зуби.
Гант ледь не заричав від роздратування, але стримався і написав у відповідь: «Хіба тобі не треба працювати?»
За мить Офігезна Брайс відповіла: «Як я можу працювати, коли ви двоє тупочете як коні над головою?»
«Як ти дізналася мій пароль?» — спитав Гант. Камера вмикалася без пароля, але для доступу до контактів була потрібна семизначна комбінація.
«Була уважною, — відповіла вона і через кілька секунд додала: І, можливо, помітила, як ти кілька разів його набирав, поки дивився свій дурний матч із сонцеболу».
Гант закотив очі й, нічого не відповівши, поклав телефон до кишені. Що ж, принаймні вона поволі вилазить зі своєї мушлі, в якій, здавалося, сиділа ці останні дні.
Він помітив, що Ісая уважно за ним спостерігає.
— Знаєш, є долі гірші за смерть.
Гант глянув у бік Коміціуму, у якому причаїлася Архангелиця.
— Знаю.
Брайс визирнула з дверей галереї і насупилася.
— За прогнозом не мало бути дощу, — вона похмуро глянула у небо. — Напевно, дехто влаштував істерику.
— Впливати на погоду заборонено, — промовив Гант, який стояв поруч і набирав повідомлення на телефоні.
Брайс помітила, що він не перейменував її назад і не видалив те абсурдне фото, яке вона додала до свого контакту.
Вона самими губами передражнила його, а тоді сказала:
— У мене немає парасольки.
— До лабораторії недалеко летіти.
— Простіше викликати таксі.
— У таку годину? В дощ? — Він надіслав повідомлення і сховав телефон. — Ціла година піде лише на те, щоб перетнути Центральний Проспект.
Злива, яка накрила місто, буквально стояла стіною.
— Мене може вдарити блискавкою.
Гант простягнув їй руку, і його очі сяйнули.
— Добре, що я зможу тебе захистити.
Враховуючи, що в його жилах текли блискавки, Брайс припустила, що таки зможе.
Вона зітхнула і похмуро опустила погляд на свою сукню й чорні замшеві туфлі, які певно зіпсуються.
— У мене нельотна одежа…
Не доказавши, вона скрикнула, коли Гант, підхопивши її, злетів у небо.
Вона вчепилася у нього і засичала, мов кішка:
— Треба повернутися до закриття по Сирінкса.
Гант летів над переповненими вулицями, залитими дощем. Люди і ваніри тікали від негоди, забігаючи у двері закладів і ховаючись під навісами. На вулицях лишалися лише ті, хто мав парасольки чи магічні захисні щити. Брайс сховала обличчя на грудах янгола, наче це могло захистити її від дощу — і жахливого падіння, — вдихаючи його запах і відчуваючи тепло його тіла щокою.
— Пригальмуй, — наказала вона, уп’явшись пальцями в його плечі і шию.
— Не будь дитиною, — проворкотів він їй на вухо, і його глибокий, оксамитовий голос пробрав її до кісток. — Роззирнися, Квінлан. Помилуйся краєвидом. Мені подобається місто у дощ, — додав він.
Вона й далі ховала обличчя на його грудях, тож він легенько її стиснув.
— Ну ж бо, — піддражнив він її, перегукуючи гудіння автівок і хлюпання шин по калюжах. — Якщо розплющиш очі — куплю тобі молочний коктейль, — додав він, майже муркочучи.
Від звуків його низького умовляльного голосу вона піджала пальці ніг.
— Тільки морозиво, — пробурмотіла вона — через що Гант засміявся — і розплющила одне око. Потім насилу розплющила й друге. Міцно стискаючи його плечі, ледь не проштрикуючи шкіру нігтями, усупереч усім своїм інстинктам, які буквально кричали їй не ворушитися, вона примружено вдивилася крізь дощ, що сипав в обличчя, у місто, що пропливало внизу.
Мармурові будівлі під дощем сяяли так, наче були зроблені з місячного каменю, сірі бруковані вулиці були лискучі і срібно-блакитні, поцятковані золотими плямами ліхтарів першосвітла. Праворуч від неї на тлі міста підіймалися Брама Старої Площі, Місячний Ліс і район П’яти Троянд, нагадуючи горбату спину якогось в’юнкого звіра, який виринав на поверхню озера, і виблискуючи кришталевим світлом, мов крижинки, що тануть. З такої висоти здавалося, що ціле місто було пронизано списами проспектів, які з’єднували усі райони — і під якими пролягали лей-лінії.
Вітер шарпав пальми, гойдаючи їхні гілки з боку в бік, і листя свистіло, майже заглушаючи водіїв, які роздратовано сигналили одне одному, стоячи у заторі. Насправді здавалося, що на мить зупинилося усе місто — окрім них із Гантом, які мчали по небу.