Знімок був розмитий, але це були вони — гострі пазурі, яких вона ніколи не забуде.
Брайс щосили стримувала бажання торкнутися своєї ноги. Щосили намагалася відігнати спогади про прозорі ікла, які вп’ялися в неї.
Гант із Вікторією мовчки дивилися на неї. Чекали. І Брайс зрештою промовила:
— Це демон кристалос.
Гант завів крило трохи далі за спину Брайс, але нічого не сказав.
— Я не змогла виявити коливання температури у ніч усіх вбивств, — промовила Вікторія, обличчя якої спохмурніло. — Але таки знайшла один перепад — у ніч, коли загинув Максимус Терціан. Він стався за десять хвилин до вбивства, за два квартали від місця загибелі. Відеозапису немає, але температурний спад був той самий — на сімдесят сім градусів, довжиною у дві секунди.
— Минулої ночі демон на когось напав?
Голос Брайс пролунав наче здаля — вона і сама це чула.
— Ні, — відповіла Вікторія. — Принаймні наскільки нам відомо.
Гант продовжував роздивлятися знімок.
— Кристалос подався в якесь конкретне місце?
Вікторія простягла ще один документ. Це була мапа Місячного Лісу з просторими парками і набережними, розкішними віллами і комплексами для ванірів і заможних людей, найкращими школами і безліччю найвишуканіших ресторанів міста. А в самісінькому центрі було розташоване Лігво. Навколо нього було позначено близько шести точок. Демон повзав навколо його високих стін. Прямісінько у серці території Сабіни.
— Вогняний Соласе, — видихнула Брайс, і в неї мороз пішов поза спиною.
— Якби те, на що він полює, було за стінами Лігва, він знайшов би спосіб туди пробратися, — тихо розмірковував Гант. — Можливо, він просто почув старий запах.
Брайс водила пальцем між різними точками.
А крупнішого зображення немає?
Я прогнала його через систему, але не знайшла нічого, крім того, що ви вже з’ясували, — близькість до лей-ліній і перепади температур, — зітхнула Вікторія. — Таке враження, що демон щось шукав. Чи когось.
Кров, кістки і кишки, криваві бризки і шматки плоті…
Скло, що врізається у ноги; ікла, що вгризаються у шкіру…
Тепла сильна рука лягла їй на стегно. І легенько стиснула.
Але коли Брайс підвела погляд на Ганта, він дивився на Вікторію — хоча його рука досі лишалася на її голій нозі, а його крило — за її спиною.
— Як це ти загубила слід демона?
— Однієї миті він був, а іншої просто зник.
Великий палець Ганта гладив ногу Брайс трохи вище коліна. Ненав’язливий, заспокійливий дотик.
Який, утім, аж надто відволікав. Вікторія, яка нахилилася, щоб показати іншу точку на мапі, також помітила руку Ганта. Погляд її зелених очей став настороженим, але вона сказала:
— Ось це його останнє відоме місцеперебування — принаймні те, що змогли зафіксувати наші камери, — Трояндова Брама у П’яти Трояндах. Далеко від території Сабіни. — Як я казала, однієї миті він був, а потім зник. Я відправила два різних підрозділи й одну зграю Допоміжних сил на його пошуки, але за цілий день вони нічого не знайшли.
Гант прибрав руку з ноги Брайс, і по її шкірі пробіг холодок. Мигцем глянувши на янгола, вона зрозуміла причину: Вікторія пильно дивилася на нього застережливим поглядом.
Брайс постукала нігтями кольору сутінкового неба по хромованому бильцю крісла.
Що ж, принаймні тепер вона знала, чим вони займатимуться сьогодні після вечері.
41
Злива не вщухала.
Гант не знав, чи це було це удачею, бо на вулицях не лишилося нікого, крім ванірів, прямо або опосередковано пов’язаних з водою, чи паршивим невезінням, оскільки дощ змивав найменші шанси відчути запах демона, що блукав містом.
— Ну, давай уже — крекнула Брайс.
До заходу сонця лишалися лічені хвилини. Спершись на стіну біля входу в галерею, Гант розмірковував, чи не дістати телефона і не зняти сцену, що розгорталася перед ним: Сирінкс, вчепившись кігтями у килим, пручався і вив на все горло, а Брайс намагалася підтягнути його за задні лапи до дверей.
— Це. Лише. Вода! — скреготнула зубами вона, знову смикнувши химеру.
— І-і-і-т-ц-ц! — проскиглив Сирінкс.
Дорогою з офісу Вікторії, Брайс заявила, що перш ніж вирушати до П’яти Троянд, вони мають повернути Сирінкса додому.