Вона знову крекнула, піднімаючи химеру, і її ноги напружилися.
— Ми. Йдемо. Додому!
З підлоги повискакували гвіздки, і зелений килим, за який відчайдушно чіплявся Сирінкс, почав підніматися разом із ним.
Помилуй його Хтона. Хихикнувши, Гант зробив Джесібі послугу і, поки Сирінкс не добрався до дерев’яних панелей, прикликав прохолодний вітерець й огорнув ним химеру. Чоло на зосередженому обличчі янгола наморщилося, коли він магічним жестом підняв Сирінкса з килима, і плавний потік вітру доставив химеру просто йому в руки.
Сирінкс закліпав до Ганта, а тоді наїжачився, вищиривши маленькі білі зубки.
— Навіть не здумай, звірюго.
Сирінкс фиркнув, а тоді обм’якнув.
Гант помітив, що Брайс теж здивовано кліпає, і всміхнувся до неї:
— Ти теж верещатимеш?
Вона щось буркнула, але злива заглушила її слова. Сирінкс напружився у руках Ганта, коли вони вийшли у дощовий вечір. Брайс замкнула за ними двері галереї. Вона трохи накульгувала. Схоже, після сутички з химерою у неї знову заболіла нога.
Гант мовчки вручив їй Сирінкса, і химера вчепилась у її сукню, буквально прориваючи її до дір. Він знав, що її турбував біль у нозі. Знав, що це через нього, через його коновальську роботу степлером. Але якщо вона хотіла поводитися по-дурному і не показувати ногу медвідьмі — що ж, це її вибір.
Утім, він промовчав і про це, коли Брайс, волосся якої вже встигло змокнути, міцно обхопивши Сирінкса, підійшла до нього. Гостро відчуваючи кожною клітинкою доторк її тіла до свого, він підхопив її на руки, змахнув крилами і злетів у грозові небеса під фиркання і сичання Сирінкса.
На той час, коли вони, мокрі мов хлющі, опинилися на кухні, Сирінкс пробачив їм обом, і Брайс заробила ще кілька очок на свій рахунок, насипавши додаткову порцію корму в його миску.
Брайс переодяглася у спортивний костюм і через тридцять хвилин вони вже стояли перед Трояндовою Брамою. Троянди, гліцинії та інші численні квітки виблискували дощем у першосвітлі ліхтарних стовпів, що обрамляли кільцеву транспортну розв’язку за брамою. Повз них проїхало кілька автівок, які, розвернувшись, рушали або вулицями міста, або Центральним Проспектом, який проходив крізь Браму і перетворювався на довгу темну широчінь Східної Дороги.
Гант і Брайс примружено вдивлялися крізь дощ у площу, Браму і розворотне кільце. Жодних ознак демона на маршрутах, зазначених Вікторією.
Краєм ока Гант побачив, що Брайс потирає стегно, морщачись від болю. Він зціпив зуби, але притримав свою докірливу промову про відвідування лікаря.
Йому не хотілося вислуховувати чергову лекцію про поведінку владних альфа-козлів.
Гаразд, — промовила Брайс. Кінчики її волосся, зібраного у кінський хвостик, закрутилися від вологи. — Оскільки це ти псих, який зберігає на телефоні десятки знімків з місць злочинів, ти і займайся розслідуванням.
— Дуже смішно.
Гант дістав телефон, швидко клацнув роздратовану Брайс під дощем, а тоді відкрив фото роздруківок, зроблених Вікі.
Брайс притислася ближче, щоб роздивитися фотографію, і Гант відчув спокусливе тепло її тіла. Він завмер, намагаючись його ігнорувати, коли вона підвела голову.
— Ось ця камера, — сказала вона, вказуючи на одну з камер, встановлених на Брамі. — З якої був зроблений розмитий знімок.
Гант кивнув, роздивляючись Трояндову Браму та її околиці. Жодних ознак Сабіни. Не те щоб він чекав, що Перша Претендентка стоятиме на відкритому місці й викликатиме демона, наче якийсь шарлатан на міській площі. Особливо у такому людному місці, зазвичай переповненому туристами.
За ці століття, відколи фейрі вирішили прикрасити свою Браму квітами і в’юнкими рослинами, Трояндова Брама стала однією з найбільших туристичних принад. Тисячі людей щодня стікалися сюди, щоб віддати краплю сили і загадати бажання, торкнувшись диска, майже прихованого під плющем, та щоб по-фотографувати чудових маленьких створінь, які влаштували свої гнізда і домівки у заростях зелені. Але о цій годині й у таку погоду навіть Трояндова Брама була тиха і темна.
Брайс знову потерла своє кляте стегно. Гант проковтнув роздратування і спитав:
— Думаєш, демон покинув місто?
— Молюся, щоб це було не так.
Широка Східна Дорога врізалася у темні пагорби і кипариси. Де-не-де сяяли золоті вогники першосвітла — єдина ознака ферм і вілл, розкиданих серед виноградників, пасовищ і оливкових гаїв. Прекрасні місця, щоб сховатися.
Брайс трималася близько до Ганта, коли вони, перетнувши вулицю, зайшли у центр невеличкого парку посеред розворотного кола. Вона оглянула слизькі від дощу дерева навколо.