— Є щось?
Гант саме збирався похитати головою, але зупинився. Він помітив щось по той бік мармурового кола, на якому стояла Брама. Він дістав телефон і світло екрана відбилося на його суворому обличчі.
— Мабуть, ми помилилися. Щодо лей-ліній.
— Ти про що?
Він показав їй мапу міста і провів пальцем по Патрульному Проспекту. Потім по Центральному Проспекту. І по Головній Вулиці.
— Кристалос з’являвся поблизу всіх цих вулиць. Ми думали, це через те, що вони пролягають близько до лей-ліній. Але ми забули, що пролягає під самими вулицями, дозволяючи демону з’являтися і зникати непоміченим. Ідеальне місце для Сабіни, щоб викликати демона і спрямовувати його по всьому місту, — він вказав на інший бік Брами. На каналізаційну решітку.
— Ти, мабуть, жартуєш, — простогнала Брайс.
— О боги, як же смердить, — просичала Брайс, затуляючи обличчя ліктем. Вона стояла навколішках біля Ганта і вдивлялася у відкриту каналізацію — у потік, що вирував унизу. — Якого біса.
Промоклий Гант, який також стояв на колінах Оґенас зна на чому, приховав усмішку. Промінь його ліхтарика обережно ковзнув слизькими цеглинами підземного тунелю, а потім — каламутною темною річкою, яка нуртувала завдяки водоспадам дощу, що лилися крізь решітки.
— Це каналізація, — відповів він. — Чого ти чекала?
Вона показала йому середній палець.
— Гаразд, ти, воїне, слідчий і майстре на всі руки, може спустишся туди і пошукаєш якісь зачіпки?
— Ти справді думаєш, що Сабіна так просто залишила по собі слід? — Може, там лишилися подряпини від пазурів абощо.
Брайс роздивлялася древній тунель. Гант не розумів, чому вона переймається. Сліди від пазурів і подряпини тут були всюди. Найімовірніше, їх залишила усіляка потолоч, яка століттями тут жила і полювала.
— Це не якийсь там детективний серіал, Квінлан. Усе не так просто.
— Ніхто не любить зарозумілих придурків, Аталаре.
Він криво усміхнувся. Брайс вдивлялася у морок унизу, стиснувши губи, ніби хотіла, щоб зараз з’явився кристалос або Сабіна. Гант уже надіслав повідомлення Ісаї та Вікі, щоб на Браму, цю решітку каналізації та на інші решітки поблизу встановили додаткові камери. Якщо вони зсунуться хоч на сантиметр — вони знатимуть. Але він не наважився попросити встановити спостереження за Сабіною. Поки що ні.
— Треба спуститися туди, — заявила Брайс. — Можливо, ми зможемо вловити її запах.
— Ти не здійснила Занурення, — обережно промовив Гант.
— Збав мене від цієї опікунської маячні.
Хай йому Хел, що за жінка.
— Я спущуся туди, тільки коли ми будемо озброєні до зубів, — у нього було лише два пістолета і ніж. — Окрім демона, якщо там буде Сабіна…
Нехай його сили і були могутніші за сили Сабіни, але більшу частину їх стримували відьомські чари, якими було заклято його витатуйований німб, і зараз у нього, як-то кажуть, були зв’язані руки.
Тож усе зводилося до грубої сили, і хоча тут він теж мав перевагу, Сабіна була смертельно небезпечною. Вмотивавною. І підлою, як гадюка.
— Я можу за себе постояти, — насуплено промовила Брайс.
Після побаченого у тирі він у цьому не сумнівався.
— Ідеться не про тебе, крихітко. Це я не хочу помирати.
— Хіба ти не можеш скористатися своїми диво-бликавицями, щоб захистити нас?
Почувши про диво-блискавиці, він стримав усмішку, але сказав: — Там унизу вода. Застосовувати проти неї блискавки нерозумно.
Брайс сердито зиркнула на нього. Гант так само глянув на неї у відповідь.
Пильно дивлячись на неї, він зловив себе на відчутті, наче проходить якийсь тест, коли нарешті Брайс злегка усміхнулася.
Уникаючи цієї слабкої усмішки, Гант оглянув брудний потік, що вирував унизу.
— Усі стоки ведуть до Істрос. Можливо, представники Великих Вод щось бачили.
Брайс здивовано звела брови.
— Чого б це?
— Річка — гарне місце, щоб скинути труп.
— Але демон залишав останки. Схоже, він — або Сабіна — не зацікавлений у їхньому приховуванні. Особливо якщо вона хоче зробити це частиною якоїсь схеми, щоб підставити під удар репутацію Михея.
— Наразі це лише теорія, — заперечив Гант. — У мене є знайомий у Домі Великих Вод, який може щось знати.
— Тоді рушаймо до пристаней. Хай там як, менше шансів, що нас помітять уночі.
— Але вдвічі більша ймовірність наштовхнутися на хижака у пошуках поживи. Почекаємо до ранку.
Боги свідки, вони й так достатньо ризикували, прийшовши сюди. Гант із глухим звуком повернув металеву решітку на місце. Глянувши на роздратоване й брудне обличчя Брайс, він пирснув від сміху і мимоволі випалив: