Брайс обережно поставила коробку на горішню полицю.
— Я більше ніколи з них не сміятимуся, — промовив Гант із сяйвом в очах.
— От і добре, — Брайс розвернулася до нього спиною, згадавши, що вона досі у самому рушнику, а він досі з голим торсом. Вона схопила коробку з милом і сунула йому в руки. — Тримай. Наступного разу, коли захочеш подивитися мої вібратори, Аталаре, просто спитай, — вона кивнула у бік своєї спальні й підморгнула. — Вони у лівій тумбочці.
Його щоки знову почервоніли.
— Я не… ну ти й скалка в дупі, ти це знаєш?
Вона захлопнула стегном дверцята шафи і неквапливо рушила до себе.
— Краще бути скалкою в дупі, — лукаво кинула вона через голе плече, — ніж нишпоркою-збоченцем.
Його гарчання слідувало за нею аж до ванної кімнати.
42
У ранковому світлі річка Істрос виблискувала синявою, її води були досить прозорі, щоб побачити детрит, розкиданий серед блідих скель і трави, що колихалася на дні. Упродовж багатьох століть існування Міста Півмісяця там, під водою, іржавіли прерізні артефакти, що їх постійно перетрушували різноманітні істоти, які перебивалися з того, що збирали всякий непотріб, викинутий у річку.
За чутками колись міська влада спробувала запровадити великі штрафи для тих, хто скидає мотлох у річку, але різноманітні падальники дізналися про це і зчинили такий галас, що у Річкової Королеви не було іншого виходу, окрім як відхилити законопроєкт, коли його було офіційно запропоновано.
Над головою ширяли янголи, відьми і крилаті перевертні, тримаючись подалі від туманного мороку Кістяного Кварталу. Нічна злива змінилася приємним весняним днем — жодних слідів миготливих вогників, які часто плавали під гладінню ріки й були помітні лише з настанням ночі.
Брайс похмуро дивилася на ракоподібного — гігантського блакитного краба — який повз уздовж бетонного причалу, перебираючи купи пивних пляшок — залишки нічної пиятики.
— Ти колись бував у русалковому місті?
— Ні, — Гант шелеснув крилами, легенько торкнувшись одним її плеча. — Мені більше подобається на суші.
Дмухнув річковий бриз — холодний, попри теплий день.
— А ти?
Вона потерла гладкі рукава старої шкіряної Даніччиної куртки, намагаючись зігріти руки.
Мене ніколи не запрошували.
Як не запрошували і більшість тих, хто жив на землі. Річковий народ славився своєю потайністю, їхнє підводне місто — Блакитний Двір — мало хто бачив. Раз на день виконувався один-єдиний рейс — туди й назад курсував скляний підводний човен, на який пускали лише за запрошенням. Та навіть маючи достатній об’єм легень чи певне спорядження, усім вистачало розуму не пірнати у води Істрос — враховуючи те, що у них водилося.
За кілька сотень ярдів від них на поверхню виринула руда голова. Мускуляста рука, почасти вкрита лускою, помахала їм і зникла, блиснувши на сонці гострими сірими нігтями.
Гант глянув на Брайс.
— У тебе є знайомі русалки?
Брайс вигнула кутик рота.
— Була одна — сусідка на першому курсі університету. Відривалася крутіше, ніж усі ми разом узяті.
Русалки могли повністю трансформуватися у людей на короткі проміжки часу, але якщо вони надто затримувалися у людській подобі, то перетворення ставало незворотним. Їхня луска пересихала і розсипалася на порох, а зябра геть усихали. Сусідці Брайс по гуртожитку встановили у кімнаті величезну ванну, тож їй не доводилося переривати навчання, щоб раз на день повертатися до Істрос.
Під кінець першого навчального місяця русалка перетворила свою кімнату на місце для вечірок. Вечірок, які Брайс із Данікою з радістю відвідували, з Коннором і Торном за компанію. А під кінець першого навчального року весь їхній поверх був настільки потрощений і затоплений, що всі тусовщики отримали чималий штраф за завдані збитки.