— Я скромний лакей при її дворі, але так.
Гант нахилився вперед і впіймав погляд Брайс.
— Таріона щойно підвищили до Капітана Розвідки. Не дозволяй його шарму і зневажливим висловлюванням заморочити тобі голову.
— Шарм і зневажливість — дві мої улюблені риси, — сказала Брайс і цього разу сама підморгнула Таріону.
Усмішка русала стала ще ширшою.
— Обережніше, Брайс. Я можу вирішити, що ти мені подобаєшся, і заберу тебе на глибину.
Гант застережливо подивився на Таріона. Багато років тому деякі лихі русали так і робили. Затягували людських наречених до своїх підводних дворів і тримали їх там, замкненими всередині велетенських повітряних бульбашок, в яких містилися частини їхніх палаців і міст, без можливості піднятися на поверхню.
Брайс відмахнулася від жахливої історії.
— У нас є до тебе кілька запитань, якщо ти не проти.
Таріон ліниво махнув перетинчастою кігтистою рукою. Русалки і русали мали різноманітне і яскраве забарвлення: строката або одноколірна луска, смугасті або плямисті візерунки, довгі, короткі або прозорі плавники на хвостах. Їхня магія здебільшого була пов’язана зі стихією, в якій вони жили, але дехто міг викликати бурі. Подейкували, що Річкова Королева, наполовину русалка наполовину річковий дух, могла викликати значно гірші негоди й була здатна змити з лиця землі весь Місяцеград, якщо її розгнівати.
За легендою, вона була донькою Оґенас, народженою від могутньої ріки-що-огинала-весь-світ, і сестрою Королеви Океанів відлюдкуватої правительки п’яти великих морів Мідґарда. Гант припускав, що шанси на те, що Річкова Королева справді мала божественне походження, були п’ятдесят на п’ятдесят, а втім, містяни щосили намагалися її не злити. Навіть Михей підтримував з нею здорові, шанобливі стосунки.
— Чи не помічав ти останнім часом чогось незвичного? — спитав Гант.
Таріон ліниво плюснув хвостом по блискучій річковій гладіні.
— Що це у вас за справа? Убивство?
— Так, — відповів Гант, і обличчя Брайс напружилося.
Таріон постукав кігтями по бетону.
— Серійний убивця?
— Просто відповідай на запитання, придурку.
Таріон глянув на Брайс.
— Якщо він і з тобою так розмовляє, сподіваюся, ти даєш йому по яйцях.
— Вона це обожнює, — пробурмотів Гант.
— Гант уже засвоїв урок про те, що мене краще не виводити, — солодко протягнула Брайс.
Таріон лукаво усміхнувся.
— Про це я б охоче послухав.
— Хто б сумнівався, — буркнув Гант.
— Це пов’язано з тим, що минулого тижня Королева Змій прибрала з вулиць своїх людей?
— Так, — обережно сказав Гант.
Очі Таріона потемніли — нагадування про те, що русал становив смертельну загрозу, коли був не в настрої, і що не дарма річкові істоти не зв’язувалися з їхнім плем’ям.
— Відбувається якась чортівня, еге ж?
— Ми намагаємося це зупинити, — сказав Гант.
Русал серйозно кивнув.
— Я попитаю.
— Тільки потай, Таріоне. Що менше людей знатиме, що щось відбувається, то краще.
Таріон ковзнув назад у воду, знову скинувши бідолашного краба, який видирався назад на причал. Сильний хвіст русала молотив по воді, поки його хазяїн, невимушено тримаючись на місці, дивився на Ганта і Брайс.
— Мені сказати своїй королеві, щоб вона теж відкликала наших людей?
— Поки що це не вписується у загальну схему, — сказав Гант, — але попередити не зашкодить.
— Про що я маю її попередити?
— Про древнього демона кристалоса, — тихо промовила Брайс. — Про монстра з самої Безодні, породженого самим Пожирачем Зірок.
Якусь мить Таріон мовчав. Його засмагле обличчя зблідло. Потім він вилаявся і провів рукою по мокрому волоссю.
— Я попитаю, — знову пообіцяв він.
Увагу Ганта привернув рух далеко за течією. Чорний човен плив у туман Кістяного Кварталу.
На Чорній Пристані, що виступала з світлої берегової лінії міста, наче темний меч, під чорнильними арками тіснилися учасники процесії, молячись, щоб човен благополучно доставив накриту покривалом соснову труну на той берег.
Навколо дерев’яного човна кружляли широкі лускаті спини, виринаючи на поверхню і нетерпляче звиваючись. В очікуванні останнього суду — і бенкету.
Таріон простежив за його поглядом.
— Ставлю п’ять марок на те, що перекинеться.
— Це огидно, — просичала Брайс.
Таріон махнув хвостом, грайливо забризкавши їй ноги.
— На твоєму Відплитті я не закладатимуся, Довгонога. Обіцяю, — він плюснув водою у бік Ганта. — І ми всі знаємо, що твій човен перекинеться, не встигнувши навіть відплисти від берега.