— Дуже смішно.
Позаду них підстрибцем пробігла видра у світловідбивальному жовтому жилеті і з запечатаною воском трубкою з посланням в ікластій пащі. Ледве глянувши в їхній бік, вона стрибнула в річку і зникла. Брайс закусила губу і пронизливо пискнула.
Безстрашним пухнастим посланцям було важко протистояти — навіть Ганту. Хоча вони були звичайними тваринами, а не перевертнями, вони мали надприродний рівень інтелекту завдяки древній магії у їхніх жилах. Вони знайшли своє призначення, забезпечуючи зв’язок, який не потребував використання технологій, між мешканцями трьох царств, з яких складалося Місто Півмісяця: русалками у річці Істрос, женцями у Кістяному Кварталі і мешканцями самого Місяцеграда.
Таріон засміявся, дивлячись на неприховане захоплення на обличчі Брайс.
— Думаєш, женці так само мліють від них?
— Можу закластися, що навіть Король Осені пищить, коли їх бачить, — сказала Брайс. — Почасти через них я й хотіла сюди переїхати.
— Справді? — здивовано звів брову Гант.
— Уперше я побачила їх у дитинстві й подумала, що вони — найчарівніше з усього, що я бачила, — сяючи, промовила вона. — Я й досі так вважаю.
— Враховуючи твою сферу роботи, це багато про що каже.
Таріон схилив голову набік.
— І що це за сфера?
— Антикваріат, — відповіла Брайс. — Якщо знайдеш щось цікаве у річкових глибинах — дай мені знати.
— Я відправлю до тебе видру.
Гант підвівся і простягнув руку Брайс, допомагаючи їй встати.
— Тримай нас у курсі.
Таріон іронічно відсалютував йому.
— Побачимося, коли побачимося, — сказав він і, розкривши зябра, пірнув під воду.
Вони дивилися, як він пливе до самих глибин річки, тим самим шляхом, що й видра, пірнаючи все глибше й глибше — до тих далеких мерехтливих вогників.
— Він такий любчик, — пробурмотіла Брайс, коли Гант, узявши другою рукою її за лікоть, підняв її на ноги.
Він затримав руку. Тепло її тіла обпікало навіть крізь шкіряну тканину куртки.
— Зачекай, доки не побачиш його у людській подобі. Він заколот здатен спричинити.
Брайс розсміялася.
— Як ви взагалі познайомилися?
— Минулого року ми розслідували серію вбивств русалок, — очі Брайс потемніли, коли вона зрозуміла, про що він. Це показували у всіх новинах. — Однією з жертв стала менша сестра Таріона. Справа була досить гучна, тож Михей доручив мені допомогти з розслідуванням, і поки воно тривало, ми з Таріоном кілька тижнів працювали разом.
За це Михей скосив його борг аж на цілих три життя.
Брайс здригнулася.
— То це ви двоє піймали вбивцю? У новинах про це ніколи не говорили — сказали лише, що його затримали. Більше нічого — навіть його особу не розкрили.
Ганг відпустив її лікоть.
— Ми. Вбивцею виявився злісний перевертень, що перекидався на пантеру. Я віддав його Таріону.
— Припускаю, що перевертень так і не потрапив до Блакитного Двору.
Гант оглянув мерехтливу гладінь ріки.
— Так, не потрапив.
— Брайс була до тебе приязна, Аті?
Брайс, яка сиділа за столом у виставковій залі, пробурмотіла: «О ні», — і продовжила переглядати документи, надіслані Джесібою.
Гант сидів навпроти неї, розкинувшись у кріслі — втілення янгольської зарозумілості.
— А що б ти зробила, якби я сказав, що не була, Лехабо? — спитав він вогняну спрайту, яка причаїлася у відчинених залізних дверях.
Лехаба кружляла у склепінчастому проході, не наважуючись вилетіти до зали. Не тоді, коли її могла побачити Джесіба.
— Я би цілий місяць палила її обіди.
Гант захихотів, і його сміх пройняв Брайс до кісток. Вона мимоволі усміхнулася.
Раптом у бібліотеці щось важко гупнуло — було чути навіть тут, угорі, — і Лехаба помчала вниз, просичавши: «Місце!»
Брайс глянула на Ганта, який передивлявся знімки демона, зроблені кілька днів тому. Волосся падало йому на чоло, чорні пасма сяяли, мов шовк. Брайс стиснула пальці над клавіатурою.
Гант підвів голову.
— Нам потрібно більше інформації про Сабіну. Те, що вона підмінила запис крадіжки Рога з храму, підозріло — як і її слова тієї ночі у кімнаті спостереження, — але це не обов’язково означає, що вона вбивця. Я не можу звертатися до Михея без конкретних доказів.
Брайс почухала потилицю.
— Рунн також не знайшов жодних зачіпок щодо пошуків Рога, щоб ми могли виманити кристалоса.
Запала тиша. Гант закинув ногу на ногу, а тоді простягнув руку до сусіднього стільця, на який вона скинула куртку Даніки — бо було лінь її повісити.