— Ми не можемо викликати Сабіну для офіційного допиту, бо дамо зрозуміти, що підозрюємо її, — сказала Брайс, нарешті глянувши на Ганта.
Його обличчя розчервонілося, а очі… Вогняний Соласе, його чорні очі блищали, втупившись у неї. Здавалося, він хотів торкнутися її.
Пригубити її.
— Так, — погодився він, проводячи рукою по волоссю. Його погляд став звичним, темний вогонь в очах заспокоївся. Дякувати богам.
Брайс дещо спало на думку, і вона промовила здавленим голосом, відчуваючи, як її нутрощі зводить від страху:
— Тому, гадаю, нам треба самим піти до Сабіни і розпитати її.
43
Вовче Лігво у Місячному Лісі займало площу цілих десяти міських кварталів — величезна вілла, збудована навколо дикої гущавини лісу і трави, які, за легендою, росли тут ще до того, як на цих землях з’явилася цивілізація. Крізь залізні ворота, вбудовані у високі склепіння з вапняку, Брайс бачила приватний парк, де ранкове сонце будило сонні квіті й ті розкривалися під його променями. Вовченята гасали, стрибаючи одне на одного і ганяючи за своїми хвостами, під наглядом сивомордих старійшин, чиї важкі дні служби у Допоміжних силах лишилися далеко позаду.
Їй скрутило живіт, і вона зраділа, що забула поснідати. Уночі вона майже не спала, обмірковуючи й аналізуючи свій план. Гант запропонував узяти все на себе, але вона відмовилася. Вона мусила прийти сюди — мусила зробити цей крок. Заради Даніки.
Гант у своєму звичному бойовому костюмі стояв поруч. Мовчазний — яким був і дорогою сюди. Ніби розумів, що вона ледве стримує дрож у ногах. Даремно вона не взула кросівки. Через високі підбори у неї знову занило стегно. Стоячи перед Лігвом, Брайс зціпила зуби від болю.
Гант не зводив темних очей з чотирьох вартових біля воріт.
Три жінки, один чоловік. Усі у людській подобі, усі в чорному одязі, усі озброєні пістолетами і мечами, що висіли у піхвах за спинами. Татуювання у вигляді оніксової троянди з трьома слідами від пазурів на пелюстках, що прикрашало їхні шиї, позначало їх як членів Зграї Чорної Троянди.
Побачивши руків’я мечей, які визирали з-за плечей вартових в обладунках, Брайс відчула, що її зараз знудить, але відігнала спогад про сріблясто-світлу косу з фіолетовими і рожевими пасмами, яка постійно чіплялася за рукоять древнього безцінного меча.
Попри юний вік, членів Зграї Дияволів глибоко поважали як найталановитіших вовків за багато поколінь на чолі з наймогутнішою Альфою — окрасою Мідґарда.
Зграї Чорної Троянди було до них далеко. Як куцому до зайця.
Вартові помітили Брайс, і їхні очі спалахнули хижим захватом.
Язик Брайс присох до піднебіння. А коли зі скляного охоронного вестибюля ліворуч від воріт вийшов п’ятий вовк, у роті геть пересохло.
Темне волосся Лідерки було заплетене в тугу косу, що підкреслювало її кутасте обличчя. Вона презирливо посміхнулася до Брайс і Ганта, і рука Аталара мимоволі потягнулася до ножа на стегні.
— Привіт, Амелі, — якомога невимушеніше сказала Брайс.
Амелі Рейвенскрофт вищирилася.
— Якого хріна тобі треба?
Гант вищирився у відповідь.
— Ми прийшли до Ватажка, — він продемонстрував свій жетон легіонера, і той блиснув золотом на сонці. — За дорученням Губернатора.
Амелі зиркнула золотими очима на Ганта, на його витатуйований вінець. Тоді перевела погляд на його руку на руків’ї ножа і на літери «SPQM», які вона певно очікувала побачити на його зап’ястку, і скривила губи.
— Ну, принаймні ти вибрала цікаву компанію, Квінлан. Даніка би схвалила. Хел забирай, ви могли би разом його трахнути, — Амелі сперлася плечем до стіни скляного вестибюля. — Ви з нею таке полюбляли, еге ж? Чула про вас і тих двох демонаків. Класика.
Брайс прісно усміхнулася.
— Власне, демонаків було троє.
— Тупа шльондра, — загарчала Амелі.
— Стеж за язиком, — гаркнув у відповідь Гант.
Члени зграї Амелі стояли позаду неї, не зводячи очей з Ганта і тримаючись осторонь. Вочевидь, присутність Умбри Мортіса мала свої переваги.
Амелі зареготала, і її сміх був сповнений ненависті. Ненависті не лише до неї, усвідомила Брайс. Ненависті до янголів. Дім Землі та Крові і Дім Неба і Подиху у добрі часи були суперниками, а в недобрі — ворогами.
— Або що? Вдариш мене своєю блискавкою? — спитала вона Ганта. — Спробуй — і опинишся у такій глибокій сраці, що твій хазяїн тебе живцем зариє, — вона усміхнулася, дивлячись на його татуювання на чолі.
Гант завмер. Хоч як цікаво Брайс було нарешті побачити, як Гант Аталар вбиває, вони прийшли сюди не просто так. Тож вона сказала лідерці зграї: