— Амелі Рейвенскрофт, будь розумничкою, і перекажи своєму босу, що ми прийшли до Ватажка, — вона багатозначно звела брови, знаючи, що цей підкреслений жест змусить Альфу знавісніти.
— Стули пельку, — гаркнула Амелі, — поки я не вирвала тобі язика.
— Чому б тобі не піти ще раз потрахатися з кимсь у туалеті, Квінлан? — глузливо промовив вовк із каштановим волоссям, який стояв позаду Амелі.
Брайс не зважала на його слова. Але Гант видав смішок, який обіцяв поламані кістки.
— Я сказав тобі стежити за язиком.
— Ну ж бо, янголе, — насмішкувато промовила Амелі. — Подивимося, на що ти здатен.
Паніка і страх скували Брайс, але Гант тихо відповів:
— Біля воріт грається шість вовченят. Ти справді хочеш наразити їх на небезпеку, влаштувавши бійку, Амелі?
Брайс закліпала. Гант навіть не глянув на неї і говорив далі до розлюченої Амелі:
— Я не збираюся вибивати з тебе дур на очах у дітей. Тож або ти пропустиш нас, або ми повернемося з ордером, — його погляд був рішучий. — Не думаю, що Сабіна Фендир зрадіє другому варіанту.
Амелі витримала його погляд, хоча решта напружилася. Ця гордовита зарозумілість вовчиці змусила Сабіну обрати її Альфою Зграї Чорної Троянди, в обхід навіть Ітана Голстрома, який тепер був її першим заступником. Сили Ітана були могутніші за сили Амелі, але Сабіні був потрібен хтось такий, як вона сама. І можливо, не з такими лідерськими якостями — щоб вона могла міцно тримати їх у своїх пазурах.
Брайс чекала, що Амелі розкусить блеф Ганта щодо ордеру. Чекала, що пролунає в’їдливе зауваження або з’являться ікла.
Однак Амелі зняла рацію і сказала у неї:
— До Ватажка прийшли гості. Вийди по них.
Колись Брайс із легкістю проходила крізь двері, що виднілися за темною головою Амелі, і годинами гралася з вовченятами на траві серед дерев, коли Даніці випадала черга няньчитися з малечею.
Вона відігнала спогади про те, як це було — спостерігати, як Даніка грається з пухнастими вовченятами чи верескливими дітлахами, які були готові цілувати землю, по якій вона ходила. Їхня майбутня лідерка, їхня захисниця, яка приведе вовків до нових висот.
У Брайс до болю защеміло у грудях. Лише тоді Гант глянув на неї і здивовано звів брови.
Вона не зможе. Бути тут. Зайти у це місце.
Амелі усміхнулася, ніби прочитавши її думки. Ніби відчуваючи її страх і біль.
І це кляте стерво стояло тут, на місці Даніки… Очі Брайс заволокло червоним, і вона протягнула:
— Приємно бачити, що рівень злочинності, вочевидь, настільки впав, якщо тобі тільки й лишається цілими днями вдавати з себе охоронця на вході, Амелі.
Амелі натягнуто посміхнулася. По той бік воріт почулися кроки, і за мить вони розчахнулися, але Брайс не наважилася туди глянути. Тим паче, що Амелі їй відповіла:
— Знаєш, іноді мені здається, що я маю подякувати тобі — кажуть, що якби Даніка так не відволікалася, відповідаючи на твою п’яну бридню, то могла би передбачити напад. І тоді я не стала би тією, ким є зараз, чи не так?
Нігті Брайс впилися в долоні. Але її голос, дякувати богам, був рівний, коли вона відказала:
— Даніка переважала тебе у тисячу разів як вовчиця. Ким би ти не була, нею тобі ніколи не стати.
Амелі побіліла від люті. Її ніс наморщився, і вона вищирилася, показуючи подовжені зуби…
— Амелі, — прогарчав чоловічий голос із тіні під аркою воріт.
О боги. Брайс глянула на молодого вовка і стиснула тремтливі пальці у кулаки.
Але Ітан Голстром перевів погляд із неї на Амелі, наближаючись до своєї Альфи.
— Це того не варте.
У його очах кипіли несказані слова: «Брайс того не варта».
Амелі пирхнула і, розвернувшись, рушила назад до скляного вестибюля. Низенька вовчиця з каштановим волоссям послідувала за нею. Омега зграї, якщо Брайс не зраджувала пам’ять.
— Повертайся на смітник, з якого ти вилізла, — глумливо кинула Амелі через плече і захлопнула двері, залишивши Брайс із молодшим братом Коннора.
На засмаглому обличчі Ітана не лишилося й краплі доброти. Його золотисто-каштанове волосся було довше, ніж тоді, коли вона бачила його востаннє — але ж тоді він був другокурсником університету Міста Півмісяця і грав за університетську команду з сонцеболу.
А цей високий мускулястий хлопець, який стояв перед ними, вже здійснив Занурення. Пішов слідом свого брата і приєднався до зграї, яка замінила зграю Коннора.
Гант легенько торкнувся її руки оксамитово-м’яким крилом, і Брайс зрушила з місця. З кожним кроком, що наближав її до вовка, її серцебиття пришвидшувалося.