— Ітане, — ледве спромоглася вимовити Брайс.
Молодший брат Коннора нічого не відповів і лише розвернувся до колон, що стояли обабіч проходу.
Брайс відчула, що її зараз виверне. Що вона заблює усе навколо: вапнякові плити, бліді колони, скляні двері, що вели до парку в центрі вілли.
Не варто було дозволяти Аталару йти разом із нею. Треба було змусити його лишитися десь на даху, щоб він не став свідком її грандіозного зриву, який ось-ось станеться.
Ітан Голстром ішов не поспішаючи, його сіра футболка обтягувала широку м’язисту спину. Коли помер Коннор, він був зухвалим двадцятирічним юнаком, істориком за спеціальністю, як і Даніка, і зіркою університетської команди з сонцеболу. За чутками він збирався стати професіоналом, щойно його брат дасть на це добро. Він міг перейти до професійної ліги одразу після школи, але Коннор, який виховував Ітана відтоді, як за п’ять років до того померли їхні батьки, наполіг на тому, що на першому місці має бути а освіта, а спорт — на другому. Ітан, який боготворив Коннора, завжди підкорювався, хоча Бронсон і благав Коннора дозволити малому стати професійним спортсменом.
Тінь Коннора, як тоді вони дражнили його.
Відтоді Ітан змужнів. Нарешті почав по-справжньому нагадувати старшого брата — навіть відтінок його золотистокаштанового волосся ніби кілком пронизав груди Брайс.
«Я шаленію за тобою. Мені більше ніхто не потрібен. І вже давно».
Брайс не могла дихати. Не могла припинити бачити ці слова, які зринули перед нею, чути їх у своїй голові, відчуваючи, як вона провалюється у величезну діру в просторово-часовому континуумі, де мав бути Коннор, у світ, де ніколи не могло статися нічого поганого…
Ітан зупинився перед черговими скляними дверима. На його довгій руці перекочувалися м’язи, коли він, відчинивши двері, притримав їх для них.
Гант зайшов першим, звісно ж, блискавично оглянувши приміщення.
Рушивши слідом, Брайс зважилася глянути на Ітана.
Він вищирився, оголивши блискучі білі зуби.
Зник той зухвалий хлопець, якого вона дражнила; зник той хлопець, який вправлявся на ній у флірті, щоб потім застосувати свою техніку на Наталі, яка розсміялася, коли Ітан запросив її на побачення, але сказала почекати кілька років; зник той хлопець, який безперестанку питав Брайс, коли вона нарешті почне зустрічатися з його братом і не сприймав відповіді «ніколи».
Замість нього тепер був відточений хижак. Який точно не забув повідомлення, що їх вона надсилала й отримувала того жахливого вечора. Не забув того, що вона трахалася з якимсь незнайомцем у клубному туалеті в той час, як Коннора — Коннора, який щойно вилив їй своє серце, — жорстоко вбивали.
Брайс опустила погляд, ненавидячи ці спогади, ненавидячи кожну секунду цього триклятого візиту.
Ітан усміхнувся, ніби насолоджуючись її соромом.
Після смерті Коннора він кинув навчання в університеті й залишив сонцебол. Вона випадково дізналася про це два місяці по тому, коли ввечері натрапила по телевізору на гру, де коментатори досі обговорювали цю тему. Ніхто — ні його тренери, ні друзі, ні члени зграї — не могли переконати його повернутися. Він пішов зі спорту і, вочевидь, ніколи не озирався назад.
Востаннє Брайс бачила його за кілька днів до вбивства. Останнім його фото в неї було те, яке надіслала їй Даніка, сфотографувавши зграю на тлі поля, з маленькою фігурою Ітана у шоломі на задньому плані. Фото, яким вона мучила себе сьогодні вночі, годинами вдивляючись у нього і готуючись до того, що принесе світанок.
Але окрім цього, у них були сотні спільних фото, які таїлися на її телефоні, наче кошик зі зміями, готуючись вкусити, щойно вона відкриє кришку.
Жорстока посмішка не сходила з обличчя Ітана, коли він зачинив за ними двері.
— Ватажок дрімає. З вами зустрінеться Сабіна.
Брайс мигцем глянула на Ганта, і він непомітно їй кивнув. Усе саме так, як вони й планували.
Брайс відчувала кожен подих Ітана за спиною, коли вони рушили до сходів, які, як вона знала, вели нагору до кабінету Сабіни. Гант, здавалося, теж усвідомлював присутність Ітана і випустив блискавки, які обплітали його долоні і зап’ястки, стримуючи молодого вовка на крок позаду.
Хай там як, від альфа-козлів була хоч якась користь.
Ітан не пішов. Ні, здавалося, він мав бути їхнім конвоїром і мовчазним мучителем упродовж усієї цієї жалюгідної подорожі.
Брайс знала кожен крок до кабінету Сабіни на другому поверсі, але їх повів Ітан: угору широкими вапняковими сходами, такими подряпаними і побитими, що їх уже не намагалися полагодити; далі коридором з високою стелею, вікна якого виходили на пожвавлену вулицю, і зрештою до облуплених дерев’яних дверей. Даніка виросла тут — і поїхала звідси, щойно вступила до університету Міста Півмісяця. Після закінчення університету вона приїжджала сюди лише на офіційні вовчі заходи і свята.