— Більше ніколи не промовляй його ім’я.
— Іди собі, — тихо сказав йому Гант. Язики блискавок уже лизали його крила.
Здавалося, Ітан був готовий вчепитися йому в горлянку, але Гант уже підійшов до Брайс і рушив за нею залитою сонцем вулицею. Вона не наважувалася глянути на Амелі та вовків з її зграї, які глузували і хихикали біля воріт.
— Ти нікчема, Квінлан! — гукнула Амелі, коли вони з Гантом проходили повз, і її друзі зайшлися реготом.
Брайс не наважилася подивитися, чи сміявся разом з ними Ітан.
44
— Сабіна збрехала про те, що Даніки не було у храмі. Але нам потрібен чіткий план, як піймати її, якщо це вона прикликає цього демона, — сказав Гант Брайс через двадцять хвилин за ланчем. Янгол одна за одною проковтнув не менше трьох тарілок пластівців.
Дорогою до квартири Брайс мовчала. Їй потрібно було пройтися, щоб зібрати себе докупи. Зараз же вона колупалася ложкою у повітряному рисі, який плавав у її мисці. Апетиту геть не було.
— Мені остогиділо чекати. Просто заарештуйте її.
— Сабіна — неофіційна Правителька Місячного Лісу і, по суті, є Ватажком вовків, — попередив Гант. — Як не за титулом, то в усіх інших аспектах. Нам треба обережно підійти до цього. Наслідки можуть бути катастрофічні.
— Звісно.
Брайс знову колупнула пластівці. Їй хотілося кричати, хотілося повернутися до Лігва і вбити те кляте стерво. Вона скрипнула зубами. Ні від Таріона, ні від Рунна досі не було ніяких звісток.
Гант постукав пальцем по скляному столику, оцінюючи вираз на її обличчі, і, на щастя, змінив тему.
— З Ітаном мені все зрозуміло, але що за кішка пробігла між тобою і Амелі?
Можливо, Брайс просто втомилася, бо нарешті вирішила розповісти.
— Ти взагалі їх читав — повідомлення з того вечора? Після того як інформація просочилася у пресу, вони були на перших шпальтах у всіх газетах.
Гант завмер.
— Так, — м’яко сказав він. — Читав.
Брайс знизала плечима, помішуючи пластівці у мисці. Знову і знову.
— Амелі… мала почуття. До Коннора. Ще з дитинства. Думаю, і досі має.
— Он як.
— І… ти знаєш про нас із Коннором.
— Так. Мені шкода.
Вона ненавиділа ці два слова. Вона так часто їх чула, що вже зненавиділа.
— Гадаю, побачивши повідомлення з того вечора, Амелі нарешті зрозуміла, чому він ніколи не відповідав їй взаємністю, — сказала Брайс.
Гант насупився.
— Минуло два роки.
— І що?
Їй за цей час точно краще не стало.
Гант похитав головою.
— І люди досі це обговорюють? Ті повідомлення?
— Звісно, — Брайс пирхнула і хитнула головою. — Просто пошукай мене в інтернеті, Аталаре. Мені довелося повидаляти усі свої акаунти, — від цієї думки їй стиснуло шлунок, кожен м’яз і кожна жила в її тілі напружилися від нудотної паніки, що охопила її. Вона вже краще з цим справлялася — з цим відчуттям, — але не набагато. — Люди ненавидять мене. Буквально ненавидять. Одна вовча зграя навіть написала пісню і виклала її у мережу — вони назвали її «Я трахнулась із незнайомцем у туалеті, не кажіть Коннору» і співають її щоразу, коли бачать мене.
Обличчя Ганта стало холодним як лід.
— Яка зграя?
Брайс похитала головою. Вона точно не скаже, не тоді, коли на обличчі янгола був цей убивчий вираз.
— Це неважливо. Люди — покидьки.
Вона зрозуміла, що все було дуже просто. Більшість людей були покидьками, і це місто ними рясніло.
Іноді вона замислювалася, що б вони сказали, якби дізналися про події, що відбулися узимку два роки тому, коли хтось надіслав до її нової квартири тисячу роздрукованих аркушів з текстом пісні, разом із глузливою обкладинкою альбому, зробленої зі світлин, які вона робила того злощасного вечора. Якби дізналися, що вона піднялася на дах, щоб спалити це все — але натомість підійшла до краю і втупилася вниз. Цікаво, що сталося б, якби не спонтанний дзвінок Юніпер, яка зателефонувала просто щоб дізнатися, як у неї справи. Тієї миті, коли Брайс сперлася руками на поруччя.
Лише приязний голос на іншому кінці дроту втримав Брайс від стрибка з даху.
Юніпер тримала Брайс на лінії, верзучи усілякі нісенітниці, доки до будинку не під’їхало її таксі. Тільки опинившись на даху разом із Брайс, Юніпер поклала слухавку і перевела все це на жарти. Вона знала, де її шукати лише тому, що Брайс обмовилася про те, що вона стоїть на даху. І, мабуть, фавна помчала до неї, бо та сказала це порожнім, замогильним голосом.