Юніпер залишилася, щоб спалити копії пісні, а потім спустилася разом з Брайс до квартири, де вони дивилися телевізор у ліжку, доки не поснули. Якоїсь миті Брайс встала, щоб вимкнути телек і сходити в туалет, а коли повернулася, то побачила, що Юніпер прокинулася і чекає на неї.
Подруга залишалася з нею три дні.
Вони ніколи про це не говорили. Але Брайс усе думала, чи розповіла Юніпер пізніше Ф’юрі, як старанно вона намагалася втримати її на лінії, поки мчала сюди, не попередивши її, відчуваючи, що справи геть кепські.
Брайс не любила згадувати ту зиму. Ту ніч. Але вона завжди буде вдячна Юніпер за ті відчуття — за її любов, яка вберегла її від скоєння жахливої, ідіотської помилки.
— Так, — погодився Гант, — люди — покидьки.
Брайс подумала, що йому було ще гірше, ніж їй. Значно гірше.
Два століття рабства, так-сяк замаскованого під звивистий шлях до спокути. Угода з Михеєм, хай навіть зі зменшеним боргом, яка була ганебною.
Вона змусила себе ковтнути ложку вже розмоклих пластівців. Змусила себе спитати щось — будь-що, — щоб трохи прояснити голову.
— Ти сам вигадав собі прізвисько? Тінь Смерті?
Гант відклав ложку.
— Я схожий на того, кому потрібно вигадувати собі прізвиська?
— Ні, — визнала Брайс.
— Мене так називають лише тому, що я отримую накази займатися цією брудною роботою. І я добре її роблю, — він знизав плечима. — Краще б мене називали Рабом Смерті.
Брайс закусила губу і з’їла ще ложку пластівців.
Гант відкашлявся.
— Я знаю, що сьогоднішній візит до Сабіни був важкий. І знаю, що спершу я поводився інакше, Квінлан, але я радий, що тебе приставили на цю справу. Ти… чудово справляєшся.
Похвала янгола оживила її серце, відігнала туман, який оповив його, але Брайс сховала ці відчуття подалі.
— Мій батько служив капітаном Драконів у 25-му Легіоні. Усі три роки його військової служби він провів на фронті. Він дечому мене навчив.
— Я знаю. Тобто, не про твоє навчання, а про твого батька. Рендалл Сілаґо, так? Це він навчив тебе стріляти.
Брайс кивнула, і її пройняло якесь дивне відчуття гордості.
— Я ніколи не бився поруч із ним, але багато чув про нього, коли мене востаннє відправили на фронт — років двадцять шість тому, — сказав Гант. — Тобто, про його снайперську майстерність. І що він думає про… — Гант обвів рукою навколо себе, маючи на увазі Місто Півмісяця.
— Він хоче, щоб я повернулася додому. Мені довелося викликати його на двобій — буквально, — щоб вибороти право поїхати навчатися до університету Міста Півмісяця.
— І ти фізично з ним билася?
— Ага. Він сказав, що якщо я зможу покласти його на лопатки, то я знаю достатньо про самооборону, щоб постояти за себе у місті. Виявилося, що я була уважнішою, ніж змушувала його повірити.
Гант хихотнув, і звук його низького голосу пробіг по її шкірі. — І він навчив тебе стріляти зі снайперської гвинтівки?
— Гвинтівки, короткостволи, ножі, мечі.
Але особливою пристрастю Рендалла були пістолети. І він безперервно мучив Брайс нещадними тренуваннями, навчаючи її стріляти саме з цієї зброї.
— Ти колись стріляла за межами тиру?
Я люблю тебе, Брайс.
Заплющ очі, Даніко.
— За необхідності, — хрипко відповіла вона. Не те щоб її навички мали значення, коли до цього дійшло.
Задзижчав її телефон. Вона глянула на повідомлення від Джесіби і застогнала.
«За пів години до галереї прийде клієнт. Якщо тебе не буде на місці, то решту життя пискотітимеш у подобі полівки».
Брайс відклала ложку, помічаючи, що Гант спостерігає за нею, і почала набирати відповідь:
«Я буду о…»
Не встигла вона відповісти, як Джесіба надіслала друге повідомлення:
«І де вчорашня документація?»
Брайс видалила написане і почала знову:
«Я закінчу її…»
Вигулькнуло ще одне повідомлення від Джесіби:
«Вона потрібна мені до обіду».
— Хтось розлютився, — зауважив Гант, і Брайс, скривившись, схопила свою миску і побігла до раковини.
Дорогою до галереї повідомлення продовжували надходити — разом із погрозами перетворити Брайс на різноманітних жалюгідних створінь. Це означало, що хтось справді шалено розлютив Джесібу. Діставшись дверей галереї, Брайс відімкнула звичайні й магічні замки і зітхнула:
— Мабуть, ти сьогодні краще залишся на даху. Імовірно, що Джесіба стежитиме за мною по камерах. Не знаю, чи бачила вона тебе всередині раніше, але…
Гант плеснув її по плечі.
— Зрозумів, Квінлан, — його чорна куртка задзижчала, і він вийняв з кишені телефон. — Це Ісая, — пробурмотів Гант і кивнув до відчинених дверей галереї, за якими Сирінкс уже дряпав двері бібліотеки, вітаючи Лехабу голосним виттям. — Я зайду пізніше, — сказав він.