Справа не у звільненні Бріґґса. Напевно, Даніці неслабо дісталося від Сабіни.
Клацаючи підборами по затертій кахляній підлозі, Брайс рушила до сходів у кінці коридору. Можливо, варто скасувати побачення з Рідом. Вона могла би прихопити пару відерець морозива у магазині за рогом і, обійнявшись із Данікою, дивитися у ліжку їхні улюблені абсурдні комедії.
Можливо, варто подзвонити Ф’юрі й дізнатися, чи не зможе та навідатися до Сабіни.
Але… вона ніколи б не попросила Ф’юрі про таке. Ф’юрі тримала свою професійну діяльність подалі від їхнього життя, і вони знали, що не варто засипати подругу запитаннями. Таке сходило з рук лише Юніпер.
Чесно кажучи, здавалося дивним те, що вони потоваришували: майбутня Альфа усіх вовків, наймана вбивця, яка працювала на багатих клієнтів, що вели війну по той бік моря, приголомшливо талановита танцівниця і єдина фавна, яка увійшла до складу балетної трупи Міста Півмісяця, і… вона.
Брайс Квінлан. Помічниця чаклунки. Горе-танцівниця з «непідхожою статурою». Хронічна любителька побачень з чепурними, крихкотілими людськими самцями, які гадки не мали, що з нею робити. А тут ще й Даніка, яку незрозуміло куди потрібно буде дівати, якщо хтось із них колись пройде кола випробувань побаченнями і піде далі.
Брайс затупотіла сходами униз, похмуро зиркаючи на одну з куль першосвітла, яка відкидала мерехтливі брижі на облуплену сіро-блакитну фарбу. Домовласник страшенно економив на першосвітлі, ймовірно, викачуючи його з електромережі замість того, щоб платити за нього місту, як усі городяни.
Відверто кажучи, у цьому будинку гівняним було все.
Даніка могла дозволити собі краще житло. Брайс точно цього не могла. І Даніка, достатньо добре знаючи подругу, навіть не пропонувала самостійно оплачувати квартиру в якійсь блискучий багатоповерхівці на березі річки або у ЦДР. Тому після закінчення університету вони розглядали лише ті варіанти, які відповідали зарплатні Брайс, — і ця задрипана халупа виявилася найкращим із них.
Іноді Брайс шкодувала, що не взяла грошей від свого жахливого татуся — що не вимкнула свою моральність тоді, коли покидьок пропонував їй гори золотих марок в обмін на її вічне мочання про нього. Принаймні тоді вона б зараз відпочивала біля басейну на даху якогось хмарочоса, пускаючи бісики напомадженим янголам, які б з поважним виглядом походжали повз неї, і не уникала би хтивого погляду прибиральника, який витріщався на її груди щоразу, коли їй доводилося скаржитися на знову забитий сміттєпровід.
Скляні двері у кінці сходів вели на присмеркову вулицю, вже заповнену туристами, гульвісами і втомленими містянами, які, намагаючись протиснутися крізь гучний натовп, поверталися додому після довгого спекотного літнього дня. Повз Брайс промчав дракієць у костюмі та краватці. Його наплічна сумка билася об стегно, поки він швидко обминав родину якихось перевертнів — імовірно, коней, судячи з їхнього аромату чистого повітря і зелених луків. Вони були такі зайняті фотографуванням усього підряд, що не помічали тих, кому заступали дорогу.
На розі стояла пара знуджених малахимів у чорних обладунках 33-го Легіону, щільно притискаючи крила до своїх богатирських тіл і дбаючи про те, щоб якийсь квапливий пасажир чи п’яний ідіот їх не зачепив. Торкніться крила янгола без дозволу — і вам пощастить, якщо втратите тільки руку.
Міцно зачинивши за собою скляні двері, Брайс занурилася у переплетіння відчуттів, з яких складалося це древнє й повне життя місто: суха літня спека, яка загрожувала дістати до самих кісток; гудіння автівок, яке прорізалося крізь шумні потоки музики, що лилася з розважальних закладів; вітер з річки Істрос, що протікала за три квартали звідси, який колихав пальми і кипариси та шелестів їхнім листям; слабкий солоний присмак недалекого бірюзового моря; ніжний, спокусливий аромат жасмину, що обвивав залізну огорожу сусіднього парку, в нічному повітрі; різкий запах блювотиння, сечі та прокислого пива; звабливі димні аромати спецій на баранині, яку на повільному вогні смажив вуличний торговець на розі… Усе це вдарило Брайс у ніс і розворушило її.