Брайс глянула на годинник. Усього пів на шосту.
Вона шумно видихнула. Лехаба помилялася — зараз було не так, як тієї зими. Їй більше ніколи не буде так погано, як тієї першої зими без Даніки. Вона цього не допустить.
Брайс підвелася. Сирінкс фиркнув, ображений тим, що його потурбували.
— Я скоро повернуся, — пообіцяла вона, вказуючи на його вольєр у коридорі.
Химера похмуро глянула на неї і, зайшовши до клітки, бемкнула дверцятами, підчепивши їх гачкуватим кігтем.
Брайс замкнула вольєр, знову запевнивши Сирінкса, що вона ненадовго, і взула туфлі. Вона обіцяла Ганту, що залишиться вдома, — присяглася усіма богами.
Шкода, що янгол не знав, що вона більше не молилася жодному з них.
Не встиг Гант прикінчити першу кварту пива, коли задзвонив його телефон.
Він одразу зрозумів, що сталося.
— Вона пішла, еге ж?
Наомі тихенько засміялася.
— Ага. Ще й причепурена.
— Це її звичний вигляд, — буркнув він, потираючи скроню.
Вікторія, яка сиділа далі за різьбленою дубовою стійкою, граційно вигнула брову, і її витатуйований німб також зсунувся. Гант похитав головою і поліз по гаманець. Не варто було сьогодні приходити сюди. За останні чотири роки його частенько кликали на дружні посиденьки, але він завжди відмовлявся, оскільки це дуже нагадувало часи, коли він служив у 18-му Легіоні. Але цього разу, коли Ісая зателефонував зі своєю стандартною заготовленою фразою («Я знаю, що ти відмовишся, але…»), він погодився.
Сам не знав чому, але погодився.
— Куди вона вирушила? — спитав Гант.
— Зараз я стежу за нею, — сказала Наомі, і на тому кінці дроту зашумів вітер. Коли Гант годину тому зателефонував їй і попросив постерегти Брайс, вона не ставила зайвих запитань і поступилася місцем у сьогоднішніх посиденьках. — Схоже, вона прямує до П’яти Троянд.
Можливо, вона шукала свого кузена, щоб дізнатися останні новини.
— Тримайся поруч і будь напоготові, — сказав він, хоча знав, що це було зайве. Наомі була однією з найталановитіших воїтельок, яких він колись зустрічав, і будь-кому могла всипати перцю. Одного погляду на її туго заплетену чорну косу, вкриті барвистими татуюваннями руки й арсенал зброї на її мускулястому тілі вистачало, щоб більшість не наважувалася зв’язуватися з нею. Мабуть, навіть Брайс виконала би наказ лишатися вдома, якби його віддала Наомі. — Надішли мені свої координати.
— Буде зроблено.
Зв’язок обірвався. Гант зітхнув.
— Ти мав здогадатися, друже, — промовила Вікі.
Гант провів рукою по волоссю.
— Так.
Ісая, який сидів поруч, потягнув пиво.
— Ти можеш передоручити її Наомі.
— У мене таке відчуття, що разом ця парочка зрештою випустить Хел назовні й мені все одно доведеться покласти край їхнім веселощам.
Ісая і Вікі пирснули від сміху, а Гант поклав на барну стійку срібну марку. Вікторія підняла руку на знак протесту, але Гант не звернув уваги. Нехай вони і були рабами, але він був у змозі заплатити за свій клятий напій.
— Побачимося пізніше.
Ісая, салютуючи, підняв кухоль, а Вікторія з розумінням усміхнулася, і Гант почав проштовхуватися крізь натовп до виходу.
Юстиніан, який грав у більярд у дальньому кутку, махнув йому рукою на прощання. Гант ніколи не питав, чому всі вони віддавали перевагу тісному вуличному бару, а не одній з лаунж-зон на даху, де відпочивала більшість янголів. Вочевидь, сьогодні йому не випаде можливість це дізнатися.
Ганта не здивувало, що Брайс втекла. Щиро кажучи, єдине, що викликало у нього подив, було те, що вона аж так довго чекала.
Проштовхнувшись в освинцьовані скляні двері, він вийшов на задушливу вулицю. Відвідувачі потягували напої, стоячи за переробленими дубовими бочками, а шумна компанія перевертнів — можливо, вовків чи якихось великих кішок — пахкала сигаретами.
Гант насуплено глянув на смердючі стовпчики диму і злетів у небо, а тоді знову спохмурнів, дивлячись на хмари, що набігали з заходу. У повітрі вже відчувався густий запах дощу. Просто чудесно.
Наомі надіслала свої координати у П’яти Трояндах, і через п’ять хвилин польоту Гант прибув до одного з нічних садів, який саме почав прокидатися у сутінках. На тлі мороку, що наповзав, розмитою плямою майоріли темні крила Наомі, яка ширяла над фонтаном, всипаним місяцецвітом, біолюмінесцентні квітки якого вже розкрилися і сяяли блідо-блакитним світом.
— Туди, — вказала Наомі, суворе обличчя якої золотило м’яке світло рослин.