Гант кивнув янголиці.
— Дякую.
— Успіхів.
Цього слова було достатньо, щоб Гант занервував і, навіть не попрощавшись, полетів над стежкою, обсадженою зірчастими дубами. Їхні крони, що створювали зелений купол угорі, виблискували, і м’яке світло танцювало на волоссі Брайс, яка неспішно крокувала кам’яною стежкою, обабіч якої розпускалися нічні квіти. У сутінковому повітрі стояв густий аромат жасмину — солодкий і вабливий.
— Ти не можеш мені дати навіть годину вільного часу?
Брайс і оком не змигнула, коли Гант приземлився біля неї.
— Захотілося на свіже повітря.
Вона зупинилася, милуючись папороттю, розкрите листя якої сяяло зсередини так, що було видно кожну прожилку.
— Ти йдеш кудись конкретно?
— Просто гуляю.
— Он як.
— Чекаю, коли ти почнеш кричати.
Вона рушила далі повз клумби нічних крокусів, лілові пелюстки яких мерехтіли серед яскраво-зеленого моху. Здавалося, сад прокинувся, щоб привітати її.
— Я кричатиму, коли дізнаюся, що ж було таке важливе, що ти порушила свою обіцянку.
— Нічого.
— Нічого?
— Нічого важливого, — промовила Брайс так тихо, що Гант уважно поглянув на неї.
— Ти в порядку?
— Ага.
Отже, точно ні.
— Іноді мене обтяжує тиша, — зізналася вона.
— Я запросив тебе до бару.
— Я не хотіла йти до бару з компанією тріаріїв.
— Чому?
Вона скоса зиркнула на нього.
— Я цивільна особа. Вони не змогли би розслабитися.
Гант відкрив рота, щоб заперечити, але Брайс виразно подивилася на нього.
— Гаразд, — визнав він. — Можливо.
Вони мовчки пройшли кілька кроків.
— Знаєш, ти можеш повертатися на свою гулянку. Та зловісна янголиця, яку ти послав няньчити мене, впоралася.
— Наомі полетіла.
— Вигляд у неї разючий.
— Вона така.
Брайс слабко усміхнулася.
— Ви з нею?..
— Ні, — хоча Наомі час від часу на це натякала. — Це б усе ускладнило.
Брайс гмикнула.
— Ти збиралася зустрітися з друзями?
Вона похитала головою.
— Зараз у мене є лише одна подруга, Аталаре. І вона надто зайнята.
— Тож ти вирішила вийти сама. Для чого?
— Щоб прогулятися по саду.
— Сама.
— Я знала, що ти пришлеш няньку.
Гант розвернувся і несвідомо схопив її за лікоть.
Брайс вдивилася в його обличчя.
— Це та мить, коли ти почнеш волати?
Небеса розколола блискавка і відлупила у його жилах. Гант нахилився ближче і вкрадливо спитав:
— Хочеш, щоб я кричав, Брайс Квінлан?
Брайс ковтнула, її очі сяяли золотим вогнем.
— Можливо?
Гант тихо засміявся. Він не намагався остудити жар, який охопив його.
— Це можна влаштувати.
Він пильно вдивлявся в її обличчя, помічаючи, як вона дивиться з-під вій на його губи. Рум’янець, який розцвів на її веснянкуватих щоках, спокушав його спробувати на смак кожен сантиметр її рожевої шкіри.
Існувала лише ця мить — лише Брайс.
Гант не чув, як зашелестіли темні кущі за його спиною. Не чув, як затріщали гілки.
Доки на нього не налетів кристалос і не вп’явся зубами йому в плече.
46
Кристалос врізався у Ганта з силою позашляховика.
Брайс розуміла, що часу в янгола лишалося тільки на те, щоб або вихопити зброю, або відштовхнути її убік. І Гант обрав її.
Вона вдарилася об асфальт, зчесавши шкіру, і завмерла. За кілька кроків від неї янгол і демон завалилися додолу, і кристалос із ревом, від якого здригнувся нічний сад, притиснув Ганта до землі.
Усе було гірше, значно гірше, ніж тієї ночі.
Бризнула кров, а тоді зблиснуло лезо ножа, що його Гант вихопив з піхов, і встромив у сірувату, напівпрозору шкуру демона.
Блискавки обвили руки Ганта — і згасли у темряві.
Натовп заверещав і кинувся геть стежкою. Крики «Тікайте!» наповнили сяйливий парк. Але Брайс, підводячись і стаючи навколішки, ледве їх чула.
Гант перекотився і скинув із себе демона на доріжку, висмикнувши при цьому ножа. З леза закрапала прозора кров, коли Гант виставив ножа перед собою і витягнув поранену руку, захищаючи Брайс. На кінчиках його пальців знову спалахнули і затріскотіли блискавки.
— Викликай підкріплення, — важко видихнув він, не зводячи очей з демона, який відступив і, зблиснувши прозорими кігтями, затиснув пазуристою лапою рану на боці.
Брайс ніколи не бачила нічого подібного. Це була якась надприродна, первісна лють. Її спогади про ту ніч були затьмарені гнівом, горем і наркотиками, отже те, що відбувалося зараз, відбувалося реально, по-справжньому…