Гант подивився на Брайс. Попіл, метушливі службовці й воїни навколо них зникли у білому шумі.
До них підійшла Наомі, чорна коса якої погойдувалася в такт її крокам.
— Чому демон обрав ціллю тебе?
— Усім хочеться відкусити від мене шматочок, — ухильно відповів Гант.
Наомі кинула на парочку погляд, який дав Брайс зрозуміти, що вона ні на секунду не купилася на його відмовку, але мовчки відійшла і заговорила з фейкою з Допоміжних сил.
Гант спробував підвестися, і Брайс ступила до нього, протягуючи руку. Янгол похитав головою і, скривившись від болю, сперся рукою на коліно і встав.
— Здається, з Сабіною ми влучили у саму точку, — сказав він. — Напевно, вона зрозуміла, що ми її вирахували. Це було або попередження, на зразок вибуху в клубі, або невдала спроба вирішити проблему, як вона зробила це з послушницею та охоронцем храму.
Брайс не відповіла. Повіяв вітер, розворушивши попіл.
— Брайс, — Гант підійшов ближче. Його темні очі, попри поранення, були ясні.
— Якось не сходиться, — зрештою прошепотіла вона. — Ти… ми так швидко його вбили.
Гант мовчав, даючи їй можливість подумати і сказати те, що вона хоче.
— Даніка була сильною, — промовила вона. — І Коннор був сильним. Кожен із них міг здолати того демона і лишитися неушкодженим. Але тієї ночі у квартирі перебувала вся Зграя Дияволів. Навіть якщо його отрута частково позбавила їх сил, разом зграя могла би… — Їй стиснуло горло.
— Навіть Мих… — Гант спохопився, глянувши на Архангела, який досі розмовляв з командирами неподалік. — Навіть йому це не вдалося.
— Але мені вдалося. Уже двічі.
— Можливо, у демона якась слабкість до фейрі.
Вона похитала головою.
— Я так не думаю. Просто… все це не складається докупи.
— Завтра ми все розкладемо по поличках, — Гант кивнув у бік Михея. — Гадаю, сьогоднішній вечір лише довів, що настав час розповісти йому про наші підозри щодо Сабіни.
Брайс відчувала, що її зараз знудить. Але вона опанувала себе і кивнула.
Вони зачекали, поки більшість командирів легіону Михея вирушила виконувати численні завдання, і підійшли до Архангела. Кожен крок давався Ганту з болем.
— Нам треба з вами поговорити, — крекнув він.
Михей лише схрестив руки на грудях. І тоді Гант оперативно все йому розповів. Про Ріг, про Сабіну, про їхні підозри. Про те, що Ріг, імовірно, можна відновити — хоча вони досі не розуміють, навіщо Сабіні відкривати портал в іншій світ.
Роздратування в очах Михея змінилося гнівом і його погляд став геть крижаним.
Коли Гант скінчив, Губернатор по черзі глянув на них із Брайс.
— Вам потрібно більше доказів.
— Ми їх дістанемо, — пообіцяв Гант.
Михей обвів їх очима. Його обличчя було темне, мов сама Безодня.
— Приходьте, коли матимете конкретні докази. Або якщо знайдете Ріг. Якщо хтось заварив через нього таку кашу то цілком імовірно, що цей хтось знайшов спосіб полагодити Ріг. Я не дозволю, щоб це властолюбне стерво наражало на небезпеку ціле місто.
Гант подивився на Архангела, і Брайс могла поклястися, що його витатуйований терновий вінець потемнів.
— Не підстав мене, Аталаре.
Не кажучи більше ні слова, Михей змахнув крилами і злетів у нічне небо.
Гант шумно видихнув, дивлячись на купу попелу.
— Придурок пихатий.
Брайс потирала плечі. Помітивши це, Гант перевів погляд на неї. Мороз, який проймав її, ніяк не стосувався прохолоди весняної ночі. Чи грози, яка ось-ось мала здійнятися.
— Ходімо, — м’яко промовив він і покрутив пораненою рукою, перевіряючи її силу. — Гадаю, я зможу долетіти до твоєї квартири.
Брайс глянула на метушливу слідчу групу: перевертні-шукачі вже блукали серед дерев, шукаючи відбитки, поки їх не змив дощ.
— Хіба нам не треба відповісти на запитання?
Гант простягнув руку.
— Вони знають, де нас знайти.
Рунн прибув до нічного саду за кілька хвилин після того, як, за словами Наомі Бореас — капітана піхоти 33-го Легіону, — його сестра з Аталаром звідти пішли. Сувора янголиця лише сказала, що з ними обома все гаразд, і відвернулася, щоб вислухати рапорт свого підлеглого.
Усе, що лишилося від кристалоса, — це випалена пляма і кілька краплин прозорої крові, які, наче дощові краплі, лежали на камінні й моху.
Рунн підійшов до різьбленого валуна біля стежки. Сівши навпочіпки, він дістав з чобота ніж і спрямував лезо до краплі незвичної крові, що лишилася на древньому моху.
— Я би цього не робила.
Рунн упізнав цей голос — його рівну, спокійну інтонацію. Він озирнувся і побачив медвідьму з клініки, яка стояла у нього за спиною. Темні кучері облямовували її обличчя, але погляд був спрямований на кров.