Рунн похитав головою.
— Меч так не працює. Окрім вибагливості до того, хто його виймає, без ножа він не має сили.
— Ножа? — перепитав Гант.
Метал жалібно проскиглив, коли Рунн вихопив меч і поклав його на стіл. Намистинка зоряного світла, покотившись по жолобку на плазі клинка, зблиснула на кінчику меча, і Брайс подалася назад, подалі від холодної зброї.
— Крута штукенція, — промовив Гант, заслуживши цим сердитий позирк Рунна, який, багатозначно звівши брову, дивився на Брайс, безсумнівно, очікуючи від неї шанобливого ставлення до меча, який був старший за це місто, древніший за перші кроки ванірів на Мідґарді.
— До пари мечу був ніж, — сказав йому Рунн. — Довгий клинок, викуваний з іридію, видобутого з того метеорита, що впав на нашому старому світі, — світі, який фейці залишили, щоб пройти крізь Північний Розлом до Мідґарда. — Але ми втратили ніж багато еонів тому. Навіть у Фейських Архівах немає записів про те, як він загубився, але, схоже, це сталося у часи Перших Воєн.
— Чергове з численних безглуздих пророцтв фейрі, — пробурмотіла Брайс. — «Коли возз'єднаються ніж із мечем, тоді возз'єднається і наш народ».
— Саме ці слова і висічені над входом до Фейських Архівів — хай що б вони не означали, — промовив Рунн. У відповідь на це Брайс слабко усміхнулася.
Гант вишкірився. Ця її слабка усмішка була для нього наче сонце після кількаденного дощу.
Брайс вдала, що не помітила цього, але Рунн сердито зиркнув у бік янгола.
Наче знав про всі його брудні думки, про все, що він робив, вдовольняючи себе, уявляючи її губи навколо його стрижня, її руки, її ніжне тіло.
Прокляття — він був по вуха у лайні.
Рунн лише пирхнув, ніби знаючи і це теж, і сховав меч у піхви.
— Хотілось би мені побачити Фейські Архіви, — зітхнула Лехаба. — Уявляю всі ці пам’ятки древньої історії, усі ті славетні предмети…
— …які тримають під замком і показують лише чистокровним спадкоємцям, — закінчила речення Брайс, багатозначно глянувши на Рунна.
Рунн підняв руки вгору.
— Я намагався примусити їх змінити правила, — сказав він. — Усе марно.
— На великі свята туди пускають звичайних відвідувачів, — промовила Лехаба.
— Лише з затвердженого списку, — відказала Брайс. — І вогняних спрайт у ньому немає.
Лехаба перекотилася на бік і підперла голівку вогняною рукою.
— Мене би впустили. Я — нащадка Королеви Рантії Драл.
— Ага, а я — сьома астері, — сухо промовила Брайс.
Гант обережно намагався не відреагувати на її тон. Це була перша іскра, яку він побачив у ній за останні кілька днів.
— Це правда, — наполягала на своєму Лехаба, розвернувшись до Рунна. — Вона була моєю прабабусею у шостому коліні, яку скинули з престолу під час Стихійних Воєн. Наша родина була позбавлена милості…
— Історія щоразу змінюється, — сказала Брайс Ганту, кутики губ якого весело смикнулися.
— Неправда, — проскиглила Лехаба. Тепер усміхався і Рунн. — У нас був шанс повернути свій титул, але мою прабабусю видворили з Вічного Міста за…
— Видворили?
— Так, видворили. За абсолютно фальшивим звинуваченням у намаганні вкрасти короля-консорта у королеви-самозванки. Вона би перевернулася у попелі, якби дізналася, що сталося з її останньою нащадкою. Яка не що інше, як птаха у клітці.
Брайс ковтнула води.
— На цьому місці, хлопці, вона випрошуватиме у вас гроші, щоб купити собі свободу.
Лехаба зробилася багряного кольору.
— Це неправда, — вона вказала пальцем на Брайс. — Моя прабабуся билася разом з Гантом проти янголів — і це стало кінцем свободи усього мого народу.
Ганту зрезонували її слова. Усі присутні перевели погляди на нього.
— Мені шкода, — не знайшовши інших слів, промовив він.
— О, Аті, — зітхнула Лехаба, підлетівши до нього і зробившись яскраво-рожевою. — Я не хотіла… — Вона схопилася за щоки долонями. — Я не звинувачую тебе.
— Але це я вів усіх у бій. Не знаю, кого ще можна звинувачувати у тому, що через це сталося з твоїм народом, — глухо пролунали його слова, які тепер здавалися йому порожніми.