— Але тебе вела Шахара, — сказав Данаан, який не випускав його зі своїх синіх очей.
Почувши ім’я, яке злетіло з вуст принца, Гант наїжачився. Але усвідомив, що натомість дивиться на Брайс, мучачи себе очікуванням побачити на її обличчі згоду зі своїм кузеном.
Але на її обличчі була лише печаль. І щось на кшталт розуміння. Ніби вона бачила його справжнього — як тоді він побачив її у тирі. Бачила уламки його душі і не зважала на їхні гострі кути. Під столом носок її туфлі легенько торкнувся його чобота. Таке собі підтвердження, що так — вона бачить його провину й біль і не соромилася їх. Ганту защеміло у грудях.
Лехаба прочистила горло і спитала Рунна:
— А чи бували ви у Фейських Архівах на Авалені? Я чула, що тамтешні екземпляри монументальніші, ніж ті, що зібрані тут, — вона накрутила вогняний локон на пальчик.
— Ні, — відповів Рунн. — Але фейрі на тому туманному острові ще менш гостинні, ніж місцеві.
— Накопичують свої багатства, а іншим до них зась, еге ж? — спитала Лехаба, виразно глянувши на Брайс. — Так само, як і ти, Бібі. Тринькаєш гроші на себе, а мені приємних подаруночків не робиш.
Брайс прибрала ногу від ноги Ганта.
— Хіба я раз на два тижні не купую тобі полуничний кальян?
Лехаба схрестила руки на грудях.
— Це важко назвати подарунком.
— Сказала спрайта, яка вже прокурила свій скляний купол, цмулячи у ньому ночами кальян і просячи мене не турбувати її, поки вона не закінчить.
Брайс відкинулася на стільці, наче самовдоволена кішка, і Гант, помітивши іскру в її очах, знову ледь не усміхнувся.
Не встиг він й оком змигнути, як Брайс схопила зі стола його телефон і швидко його сфотографувала. Потім зробила фото Лехаби, а тоді клацнула Сирінкса.
Якщо Рунн і помітив, що його фотографувати вона не збиралася, то лише промовчав. Хоча Гант міг поклястися, що тіні у кімнаті згустилися.
— Усе, чого я хочу, Бібі, — сказала Лехаба, — це трохи визнання.
— Хай милують мене боги, — пробурмотіла Брайс, і навіть Рунн тепер усміхнувся.
Задзвонив телефон принца, і він відповів, перш ніж Гант устиг побачити, хто телефонує.
— Флінне?
Гант почув тихий голос Флінна:
— Ти потрібен у казармах. Тут виникла сутичка, через те що чиясь дівчина спить з кимось іншим, і чесно кажучи, мені ці довбані розборки до одного місця, але вони гамселять одне одного так, що юшка тече.
Рунн зітхнув.
— Буду через п’ятнадцять хвилин, — сказав він і поклав слухавку.
— Тобі справді доводиться вгамовувати таку дрібну гризотню?
Рунн провів рукою по руків’ю Зоряного Меча.
— А чому ні?
— Ти ж принц.
— Не розумію, чому з твоїх вуст це звучить як образа, — огризнувся Рунн.
— Чому б не займатися… важливішими справами? — спитав Гант.
— Тому що його татусь його боїться, — відповіла за Рунна Брайс.
Рунн застережливо зиркнув на неї.
— Він переважає мене і силою, і титулом.
— І все ж він подбав, щоб ти якомога раніше опинився у нього під п’ятою — наче ти якийсь звір, якого треба приручити, — сказала Брайс, і хоча її тон був спокійний, Рунн напружився.
— Усе було добре, — натягнуто промовив він, — доки не з’явилася ти.
Гант приготувався до бурі, яка, вочевидь, назрівала.
— Знаєш, Король Осені застав ті часи, коли востаннє з’явився Зоренароджений Принц. Ти взагалі колись питав, що з ним сталося? Чому він помер, не встигнувши здійснити Занурення?
Рунн зблід.
— Не кажи дурниць. Це був нещасний випадок під час його Випробування.
Гант зберігав незворушний вираз обличчя, але Брайс байдуже відкинулася на спинку стільця.
— Як скажеш.
— Ти досі віриш у ту маячню, яку в дитинстві намагалася мені втюхати?
Вона схрестила руки на грудях.
— Я хотіла, щоб ти відкрив очі на те, ким твій батько є насправді, поки і для тебе не стало надто пізно.
Рунн закліпав, але потім вирівнявся і, похитавши головою, підвівся з-за столу.
— Повір мені, Брайс, я вже давно знаю, хто він. Хай там як, а я з ним жив, — він кивком вказав на захаращений книжками стіл. — Якщо дізнаюся щось нове щодо Рога чи цієї синтетичної цілющої магії, дам знати, — зустрівшись поглядом із Гантом, він додав: — Будь обережний.
Гант злегка усміхнувся у відповідь, даючи принцу зрозуміти, що він прекрасно усвідомлює, чого саме стосується це попередження. І що йому було начхати.
Через дві хвилини після того, як Рунн пішов, у двері галереї знову подзвонили.
— Якого дідька йому ще треба? — пробурмотіла Брайс і, схопивши планшет, на якому Лехаба зазвичай дивилася свої ідіотські телешоу, вивела на екран трансляцію з зовнішньої камери.