Аїдас кліпнув — лише раз. Ніби досі насправді не усвідомлював присутності Ганта. Ніби до цього не помічав його, бачачи перед собою лише Брайс. Але Гант відігнав ці думки, коли Аїдас тихо промовив:
— Хто ти такий.
Це була команда, не запитання.
— Він — насолода для очей, — відповіла Брайс і, взявши Ганта під руку, притислася до нього. Щоб зігрітися чи щоб не впасти, він не знав. Вона вся тремтіла. — І він не продається, — Брайс вказала на німб на його чолі.
— Мої домашні улюбленці обожнюють видирати пір’я — це була би хороша угода.
Гант пильно подивився на принца. Брайс кинула на Ганта косий погляд, ефект якого був зведений нанівець цокотом її зубів.
Аїдас посміхнувся і знову обвів його очима.
— Упалий воїн із силою… — Його охайні брови здивовано злетіли вгору, а сині опалові очі звузилися до щілин — і замерехтіли яскравим полум’ям. — Звідки в тебе ця чорна корона на чолі?
Гант не видав свого здивування його запитанням. Він ніколи не чув, щоб його татуювання так називали — чорна корона. Німбом, відьомським чорнилом, знаком сорому, але щоб чорною короною — ніколи.
Аїдас по черзі подивився на них із Брайс. Уважно. Потім на його обличчі знову з’явилася огидна посмішка і він, не чекаючи, поки Гант відповість, сказав:
— Семеро принців правлять у темряві і не виходять за її межі. Нас не цікавить ваше царство.
— Я би повірив у це, якби ти і твоя братія не баламутили Північний Розлом останні два десятиліття, — промовив Гант. — І якби мені не доводилося після вас підчищати.
Аїдас шумно вдихнув, ніби смакуючи повітря від слів Ганта.
— Ти розумієш, що це можуть бути не мої люди? Північний Розлом є проходом до інших місць — інших царств, так, але також і до інших планет. Що таке Хел, як не далека планета, пов’язана з вашою викривленням у часі й просторі?
— Хел — це планета?
Брови Ганта опустилися. Більшість демонів, яких він убивав і з якими стикався, не вміли або не хотіли говорити.
Аїдас знизав плечем.
— Це таке ж реальне місце, як і Мідґард, хоча більшість наших і хоче переконати вас, що це не так, — принц вказав пальцем на Ганта. — Твій рід, Упалий, був створений на Мідґарді астері. Але фейрі, перевертні й багато інших прийшли сюди зі своїх окремих світів. Всесвіт величезний. Існують думки, що він безкінечний. Або що наш всесвіт може бути одним із безлічі світобудов, яких стільки, скільки зірок на небі чи піщинок на березі.
Брайс кинула на Ганта погляд, який сказав йому, що вона теж чудувалася, що там демонічний принц курить у своєму Проваллі.
— Ти намагаєшся нас відволікти, — промовила вона, схрестивши руки на грудях. Підлога у кімнаті вже вкрилася памороззю. — То ви не штурмуєте Північний Розлом?
— Це роблять менш могутні принци — з першого по четвертий рівень, — відповів Аїдас, знову схиливши голову набік. — Ті з нас, хто живе у істинній темряві, не мають ні потреби, ні зацікавленості у сонячному світлі. Але навіть вони не посилали кристалоса. До наших планів подібне не входить.
— Колись давно ваше плем’я хотіло тут жити, — гаркнув Гант. — Чого б це мало змінитися?
Аїдас хихотнув.
— Страшенно забавно слухати казки, що їх для вас складають астері, — він посміхнувся до Брайс. — Що засліплює Провидицю?
Почувши згадку про свій візит до Провидиці, Брайс зблідла мов полотно. Гант міг лише здогадуватися, звідки про це було відомо Аїдасу, але вона спитала у відповідь:
— Що за кіт ходить до Провидиці?
— Виграшні перші слова, — Аїдас знову сунув руки до кишень. — Я ж не знав, які в тебе будуть вподобання, коли ти виростеш, — він самовдоволено всміхнувся до Ганта. — Але якщо забажаєш, Брайс Квінлан, я можу з’являтися в іншій подобі.
— А ще краще: більше ніколи не з’являйся, — сказав Гант демонічному принцу.
Брайс стиснула його руку. Він достатньо сильно наступив їй на ногу, щоб вона припинила.
Але Аїдас знову хихотнув.
— Ваша температура падає. Я вас покину.
— Прошу, — промовила Брайс, — просто скажи, чи знаєш ти, хто вбив Даніку. Благаю.
Тихий смішок.
— Переробіть тести. Шукайте щось проміжне.
Він почав зникати, ніби це справді завершувався телефонний дзвінок.
— Аїдасе, — випалила вона, підійшовши до краю їхнього кола. Гант опирався бажанню притягнути її до себе, особливо коли фігуру Аїдаса почала поглинати темрява. — Дякую. За той день.
Принц Провалля затримався, ніби чіпляючись за цей світ.
— Здійсни Занурення, Брайс Квінлан, — його фігура замерехтіла. — І потім знайди мене.
Аїдас майже зник, коли його слова, додані наостанок, привидами поповзли по кімнаті: