— Побачимося на квартирі, — кинула вона йому і, не сказавши більше ні слова, побігла геть.
Паршиво було не попередити Ганта про те, кого вона збиралася прикликати. Брайс це визнавала.
Але не настільки паршиво, як те, що її батько відмовився надати доступ до проведення фейських тестів.
Брайс не пішла додому. На півдорозі до квартири, вона вирішила вирушити деінде. «Білий Ворон» був зачинений, але її давній улюблений віскі-бар цілком підійде.
«Лета» була відчиненою і працювала. Це було добре, оскільки її нога безжально нила, а на ступнях з’явилися пухирі від бігання в довбаних балетках. Застрибнувши на шкіряний табурет за баром, Брайс скинула взуття і полегшено зітхнула, коли її голі ноги торкнулися прохолодної латунної підніжки, що простягалася уздовж стійки з темного дерева.
За останні два роки «Лета» не змінилися. Саме тоді Брайс востаннє ступала на підлогу, розмальовану чорними, сірими і білими кубиками, які створювали оптичну ілюзію. Колони з вишневого дерева досі височіли, наче справжні дерева, утворюючи різьблену, арочну стелю високо вгорі, що нависала над барною стійкою з матового скла і чорного металу з чіткими лініями і квадратними краями.
За п’ять хвилин до цього Брайс надіслала повідомлення Юніпер, запрошуючи її перехилити склянку. Відповіді досі не було. Тож вона дивилася новини на екрані над баром, у яких з’являлися кадри багнистих полів битв на Панґері, на кілометри навколо всипаних, наче зламаними іграшками, залишками екзоскелетів та тілами людей і ванірів, якими вже ласували ворони.
Навіть людський помічник офіціанта зупинився і з напруженим обличчям споглядав криваву бійню. Бармен грубо окликнув його, і хлопець рушив працювати, але Брайс побачила блиск у його карих очах. Лютий і рішучий.
— Що буде, те й буде, — пробурмотіла вона і перехилила склянку з віскі.
На смак воно було таким різким й огидним, як вона і пам’ятала — обпікало горло аж до самого низу. Те, що треба. Брайс зробила ще ковток.
На стійку, поруч з її склянкою, опустилася пляшка якогось фіолетового тоніка.
— Для твоєї ноги, — пояснив Гант, сідаючи за сусідній табурет. — Пий.
Брайс поглянула на скляну пляшку.
— Ти ходив до медвідьми?
— За рогом є клініка. Я подумав, що ти не скоро звідси підеш.
Брайс потягнула віскі.
— Правильно подумав.
Гант підсунув пляшку з тоніком.
— Випий спершу це, а потім допиватимеш своє.
— Навіть не прокоментуєш, що я порушила обіцянку тверезості?
Він сперся на барну стійку, підібгавши крила.
— Це твоя обіцянка — можеш порушувати коли захочеш.
Чудово. Брайс потягнулася до тоніка, відкоркувала пляшку і хильнула просто з неї.
— На смак як виноградна газованка, — скривилася вона.
— Я попросив його підсолодити.
— Тому що я така солоденька, Аталаре? — закліпала віями Брайс.
— Тому що знав, що ти не питимеш тонік, якщо він на смак буде як медичний спирт.
Вона підняла свою склянку.
— Дозволю собі не погодитися.
Гант покликав бармена, замовив воду і сказав Брайс:
— Отже, сьогоднішній вечір минув непогано.
Вона хихотнула і знову потягнула віскі. О боги, яке ж воно гидотне. Як вона взагалі могла дудлити це питво?
— Просто прекрасно.
Гант ковтнув води. Потім довго дивився на неї, а тоді сказав:
— Послухай, я сидітиму тут, доки ти не уп’єшся, якщо саме цього ти хочеш, але спершу скажу ось що: існують кращі способи впоратися з труднощами.
— Дякую, мамо.
— Я серйозно.
Бармен поставив перед нею ще одну склянку віскі, але Брайс не стала пити.
— Ти не єдина, хто втратив близьку тобі людину, — обережно промовив Гант.
Брайс підперла голову рукою.
— Розкажи мені про неї, Ганте. Хочу нарешті почути повну, нескорочену версію цієї сльозливої історії.
Він пильно подивився на неї.
— Не будь ідіоткою. Я намагаюся з тобою поговорити.
— А я намагаюся випити, — сказала вона і, піднявши склянку, приклалася до неї.
Задзижчав телефон Брайс, і вони обоє глянули на екран. Нарешті відповіла Юніпер:
«Не можу, вибач. Репетиція». Потім ще одне повідомлення: «Стривай… чому це ти у “Леті”? Ти знову п’єш? Що сталося?»
— Мабуть, твоя подруга теж намагається тобі дещо сказати, — тихо промовив Гант.
Брайс стиснула кулаки, але відклала телефон екраном донизу на сяйливе матове скло стійки.
— Хіба ти не збирався розповісти мені трагічну історію про свою дивовижну подружку? Що б вона сказала на те, як того вечора ти мене лапав і буквально вгризався у мою шию?