— Я напівкровна фейка з майже нікому не потрібним дипломом. Усі мої друзі кудись рухалися, щось робили зі своїми життями, — вона скривила губи. — А я — хвалена секретарка. Без жодних довгострокових планів, — вона помішала цибулю. — Вечірки і розваги — це був єдиний час, коли ми вчотирьох були на рівних. Коли не мало значення, що Ф’юрі — найманка, чи що Юніпер надзвичайно талановита, чи що Даніка колись стане всемогутньою вовчицею.
— Вони колись тобі цим докоряли?
— Ні, — її бурштинові очі пильно подивилися на нього. — Ні, вони б ніколи так не вчинили. Але я так і не змогла цього забути.
— Твій кузен сказав, що раніше ти займалася балетом. Що після смерті Даніки припинила танцювати. Ти ніколи не хотіла розвиватися у цьому напрямку?
Брайс вказала на вигин своїх стегон.
— Мені сказали, що моє напівлюдське тіло надто незграбне. Також — що мої груди завеликі, а дупу можна використовувати як посадковий майданчик аеродрому.
— У тебе ідеальна дупа.
Слова самі зірвалися з язика Ганта. Він утримався від коментарів про те, як йому подобаються й інші її частини тіла. Про те, що він був готовий їм поклонятися. Починаючи з цієї самої дупи.
Брайс зашарілася.
— Що ж, дякую, — сказала вона і перемішала вміст сковорідки.
— Але ти більше не танцюєш навіть для себе?
— Ні, — від цього питання її очі зробилися холодними. — Не танцюю.
— І ніколи не думала зайнятися чимсь іншим?
— Звісно, що думала. На моєму робочому комп’ютері приховані десятки анкет, але я не можу зосередитися, щоб їх закінчити. Я так давно не бачила вакансій, що вони, ймовірно, вже все одно неактуальні. І це не кажучи про те, що також мені доведеться знайти спосіб переконати Джесібу, що я продовжу виплачувати їй борг за викуп Сирінкса, — помішуючи м’ясо, вела далі вона. — Людське життя здається довгим, а що казати про безсмертне? — Вона заправила пасмо волосся за вуха. — Я гадки не маю, чим його заповнити.
— Мені двісті тридцять три роки, і я досі намагаюся це зрозуміти.
— Так, але ти — ти робив щось. Ти бився за щось. Ти особистість.
Гант постукав пальцем по рабському татуюванню на зап’ястку.
— І поглянь, де я опинився.
Вона розвернулася від плити.
— Ганте, мені справді соромно за те, що я сказала про Шахару.
— Не переймайся.
Брайс кивнула у бік відчинених дверей вітальні на їхньою з Данікою фотографію в рамці, що ледве виднілася на комоді.
— Моя мама зробила її того дня, коли нас виписали з лікарні у Роску.
Гант розумів, що вона до чогось веде, і вирішив їй підіграти.
— Чому ви опинилися у лікарні?
— Дипломна робота Даніки була присвячена історії незаконної торгівлі тваринами. Вона викрила справжню банду контрабандистів, але ніхто ні з Допоміжних сил, ні з 33-го не захотів їй допомагати, тож ми вирішили самі з цим розібратися, — Брайс пирхнула. — Операцією керували п’ятеро перевертней-гадюк, які спіймали нас на спробі звільнити бідолашних тварин. Ми обізвали їх гаспидами, і після цього все пішло шкереберть.
Хто б сумнівався.
— Що сталося?
— Погоня на мотоциклі, аварія, моя рука була зламана у трьох місцях, а Даніка отримала перелом таза і дві кулі у ногу.
— О боги.
— Бачив би ти тих гаспидів.
— Ти їх убила?
Її очі потемніли, і в них з’явився фейський хижий блиск.
— Деяких. Тих, хто стріляв у Даніку… Я про них подбала. Решту забрав патруль.
Вогняний Соласе. Гант відчував, що це була не вся історія.
— Я знаю людей, які вважають Даніку безрозсудною тусовщицею, яка тільки й капостила своїй матері, знаю, що Сабіна так думає, але… Даніка вирушила звільняти тих тварин, тому що буквально не могла спати вночі, знаючи, що вони сидять у клітках, налякані й самотні.
«Принцеса вечірок». Так називав Гант із іншими тріаріями Даніку, глузуючи за її спиною.
Брайс вела далі:
— Даніка завжди це робила — допомагала тим, хто, на думку Сабіни, був нижче за них. Так, можливо, почасти вона й справді цим займалася, щоб позлити матір, але здебільшого робила це тому, що хотіла допомогти. Ось чому вона так тактовно повелася з Філіпом Бріґґсом і його групою, ось чому давала йому стільки шансів, — вона шумно видихнула. — У Даніки був важкий характер, але добра душа.
— А в тебе? — обережно спитав Гант.
Вона провела рукою по волоссю.
— Майже постійно я відчуваю холод — як отой, який приніс Аїдас. Майже постійно я хочу лише одного — повернутися назад. Щоб усе було як раніше. Я не можу рухатися далі.
Якусь мить Гант пильно дивився на неї.