Вона ледве встигла розплутати косу, як тонкі пальці Даніки розстебнули ремінці, що тримали меч у піхвах поверх її потертої мотоциклетної куртки.
— Мені потрібно залишити його тут на кілька годин, — сказала вона, скинувши меч зі спини і рушивши до комірчини, схованої за дерев’яною панеллю на іншому боці виставкової зали.
Брайс сперлася на край стола і схрестила руки на грудях, відчуваючи під пальцями еластичну чорну тканину своєї обтислої сукні.
— Твоя спортивна сумка вже все там засмерділа. Скоро має повернутися Джесіба — вона знову викине твої манатки у сміттєбак, якщо їх побачить.
Це було найменше пекло, яке могла влаштувати Джесіба Роґа, якщо її спровокувати.
Чотирьохсотрічна чаклунка, народжена відьмою, Джесіба дезертирувала зі свого клану і приєдналася до Дому Полум’я і Тіні й тепер корилася лише самому Підземному Королю. Дім Полум’я і Тіні чудово їй підходив: вона володіла таким арсеналом заклинань, що була здатна скласти конкуренцію будь-якому чаклуну чи некроманту найпохмурішого з Домів. Було відомо, що вона, якщо її сильно розсердити, обертала людей на тварин. Брайс ніколи не насмілювалася спитати, чи завжди дрібні тваринки у дюжині її акваріумів і тераріумів були тваринами.
І Брайс намагалася ніколи не сердити її. Не те щоби, просто про всяк випадок. Навіть найменш могутній із ванірів — групи, до якої входили усі істоти Мідґарда, окрім людей і звичайних тварин, — міг бути смертельно небезпечним.
— Пізніше заберу, — пообіцяла Даніка, натискаючи на приховану панель і відчиняючи її. Брайс уже тричі попереджала її, що комірчина виставкової зали не була її особистою шафкою. Утім, Даніка завжди відказувала, що галерея, розташована у самому серці Старої Площі, була ближче до центру міста, ніж Вовче Лігво у Місячному Лісі. І з цим не посперечаєшся.
Комірчина відчинилася, і Даніка помахала рукою перед обличчям.
— Моя спортивна сумка все засмерділа? — Вона вдарила носком чорного чобота іншу обм’яклу спортивну сумку, затиснуту між шваброю і відром, у якій лежалі танцювальні речі Брайс. — Коли, чорт забирай, ти востаннє їх прала?
Брайс зморщила носа від смороду старих туфель і просяклого потом одягу, який вирвався з сумки. Правильно — вона забула віднести додому трико і колготи після заняття, на яке вона ходила в обідню перерву два дні тому. Здебільшого завдяки Даніці, що надіслала їй відео, на якому на їхньому кухонному столі лежала купка кореня радості, а з пошарпаного бумбокса біля вікна гримотіла музика, і разом з тим — наказ поспішити додому. І Брайс послухалася. Вони викурили стільки, що цілком імовірно, що вчора вранці, коли Брайс завалилася на роботу, вона все ще була під кайфом.
Насправді це було єдиним поясненням того, чому вчора вона впродовж цілих десяти хвилин княпала імейл усього з двох речень. Літера за літерою.
— Не починай, — сказала Брайс. — Бо зараз і тобі хвоста накручу.
Даніка посунула мотлох у комірчині, звільняючи місце для власного.
— Я ж уже вибачалася за те, що доїла твою локшину. Ввечері куплю тобі ще.
— Я не про це, довбехо, хоча знову ж: пішла ти. Це був мій сьогоднішній обід.
Даніка хихотнула.
— Татуювання болить мов Хел, — поскаржилася Брайс. — Я навіть на спинку крісла не можу спертися.
— Майстер попереджав, що біль триватиме кілька діб, — співучо протягнула Даніка.
— Я була така п’яна, що у відмові від претензій своє ім’я неправильно написала. Навряд чи у такому стані я могла зрозуміти, що означає «біль триватиме кілька діб».
Татуювання Даніки (таке ж, як і у Брайс, — текст, який спускався по спині) вже зажило. Одна з переваг чистокровних ванірів: швидке відновлення, порівняно з людьми — чи з напівкровками, як-от Брайс.
Даніка сунула свій меч у завалену комірчину.
— Обіцяю, що ввечері прикладу лід до твоєї хворої спини. Просто дай мені прийняти душ і за десять хвилин я звідси заберуся.
Даніка частенько заходила до подруги, особливо по четвергах, коли її ранкове патрулювання закінчувалося всього за кілька кварталів від галереї, але вона ніколи не користувалася ванною кімнатою, що була в архіві внизу. Брайс вказала на брудні і жирні плями.
— У чому це ти?
Даніка насупилася, наморщивши кутасте обличчя.
— Довелося рознімати сатира і нічного сталкера, — вона вишкірилася, глянувши на свої руки, вкриті чорною засохлою субстанцією. — Вгадай, хто з них вивергнув на мене свої соки.
Брайс пирхнула і вказала на двері до архіву.