Біля входу до будинку, у кутку під невеличким виступом, сиділа товста жаба, чекаючи, коли повз неї пролітатиме якийсь маленький, бідолашний ванір. Вона зміряла оком Брайс і Сирінкса, які прохлюпали повз, і коли химера наїжачилася й сердито фиркнула, відплигала бочком до стіни будівлі.
— Потвора, — пробурмотіла Брайс, церегукуючи дощ, що барабанив по каптуру її плаща, відчуваючи, як жаба проводжає їх поглядом у кінець кварталу. Ці істоти, завбільшки з її кулак, навчилися становити загрозу. А саме для усякого роду спрайтів. Навіть замкнена у бібліотеці Лехаба ненавиділа їх і страшенно боялася.
Попри темно-синій дощовик зверху, чорні легінси і біла футболка Брайс невдовзі зробились мокрі. Дощ ніби лив якось угору від землі. У її зелених гумових чоботах також зібралися калюжі, які хлюпали з кожним її кроком під зливою, що хльоскала в обличчя, і на вітру, від якого зі свистом гойдалися пальми вгорі.
«Найдощовитіша весна в історії», — оголосили вчора у вечірніх новинах. Брайс не сумнівалася, що так і буде.
Коли вони повернулися — Сирінкс завершив свій ранковий ритуал за рекордно короткий час, — жаба досі сиділа на місці. Брайс ненароком — а може, й свідомо, тупнула по сусідній калюжі.
Жаба висунула до неї язика, але поплигала геть.
Гант стояв біля плити і готував щось, що пахло беконом. Поки вона знімала дощовик, з якого текло по всій підлозі, він озирнувся і спитав:
— Ти голодна?
— Ні, дякую.
Його очі звузилися.
— Тобі потрібно щось з’їсти, перш ніж ми вирушимо.
Вона відмахнулася і, нахилившись, почала насипати корм у миску Сирінкса.
Випроставшись, вона побачила Ганта з простягнутою тарілкою в руці. Яєчня з беконом і товстий тост з чорного хліба.
— На цьому тижні ти п’ять днів колупалася у їжі, — грубо промовив він. — Більше такого не буде.
Вона закотила очі.
— Мені не потрібні чоловічі настанови, коли мені їсти.
— А як щодо дружньої зауваги, що у тебе зі зрозумілих причин була важка ніч і ти стаєш страшенно злою, коли голодна?
Брайс насупилася. Гант продовжував тримати перед нею тарілку.
— Знаєш, нервувати — це нормально, — сказав він і кивнув у бік паперового пакета, який вона залишила біля дверей, — з речами Даніки, складеними і готовими до аналізу.
Брайс підслухала, як пів години тому Гант телефонував Вікторії і просив її дістати у фейців обладнання для Мімір-тесту. Вікторія сказала, що Деклан уже його надіслав.
— Я не нервую, — відповіла Брайс. — Це просто одяг, — Гант виразно подивився на неї, і вона загарчала: — Не нервую, кажу. Нехай ці речі навіть пропадуть у відділі речдоків чи що у вас там.
— Тоді їж.
— Я не люблю яйця.
Кутики його губ смикнулися угору.
— Я бачив, як ти вмолола їх близько трьох десятків.
Їхні погляди зустрілися і затрималися.
— Хто навчив тебе готувати?
Гант однозначно був кращим кухарем, ніж вона. Нікчемна вечеря, яку вона приготувала йому вчора, була тому доказом.
— Сам навчився. Це корисна навичка для солдата. Робить тебе популярним у будь-якому таборі легіонерів. До того ж у мене два прожитих століття за плечима. Було би жалюгідно досі не вміти готувати, — він підніс тарілку ближче. — Смачного, Квінлан. Я не дозволю, щоб ці речі пропали.
Брайс міркувала, чи не заїхати йому цією тарілкою в обличчя, але зрештою взяла її і плюхнулася на стілець на чолі обіднього столу. До неї підбіг Сирінкс, очікувально заглядаючись на бекон.
За мить на столі з’явилася чашка кави, у якій досі кружляли вершки.
Гант дурнувато усміхнувся.
— Не хочу, щоб ти вирушала у світ, не заправившись як слід.
Брайс показала йому непристойний жест, схопила його телефон, який лежав на столі, і зробила кілька світлин: сніданок, каву, дурне усміхнене обличчя янгола, Сирінкса, який сидів поруч, і власну похмуру фізіономію. Але каву все одно випила.
На той час, коли Брайс поставила чашку в раковину, Гант доїдав сніданок за столом, і вона виявила, що її хода стала легша, ніж була вже довгий час.
— Не загуби, — попередив Гант Вікторію, яка переглядала вміст пакета на її столі.
Примара підвела погляд від бляклої сірої футболки, на якій голосила фігура у мантії. Мерч гурту «Банші».
— У нашому відділі речдоків є одяг Даніки Фендир та інших жертв.