Выбрать главу

— Я так хвилювалася за тебе, — прошепотіла вона, знову погладивши його по голові. — Я…

Вона не змогла закінчити речення. Тому відступила від ліжка, збираючись піти до себе і перевдягнутися у сухий одяг і, можливо, самій трохи поспати.

Але тепла, сильна рука стиснула її зап’ясток. Зупинила її.

Брайс озирнулася і побачила, що Гант знову дивиться на неї.

— Що?

Замість слів він легенько потягнув її за руку.

Залишся.

Її груди до болю стиснуло.

— Гаразд, — вона глибоко вдихнула. — Гаразд, звісно.

І чомусь думка піти від нього до своєї спальні, покинути його бодай на мить, здалася їй надто ризикованою. Ніби якщо вона піде перевдягатися, він може знову зникнути.

Тож Брайс узяла білу футболку, яку хотіла дати йому, і, відвернувшись, скинула свою сорочку й ліфчик та закинула їх до душової. Одяг шльопнувся на мокрі кахлі, заглушивши шелест його м’якої футболки, яку вона надягла. Футболка сягала їй до колін, закриваючи ноги достатньо, щоб вона стягнула з себе мокрі спортивки й труси і також пожбурила їх до ванної.

Сирінкс стрибнув на ліжко і скрутився клубочком у ногах. Гант посунувся, звільняючи їй достатньо місця.

— Гаразд, — повторила вона, вже радше сама до себе.

Простирадла були теплі і пахли Гантом — кедром після дощу. Намагаючись так явно не вдихати цей запах, Брайс сіла, спершись на узголів’я ліжка. І намагалася приховати свій шок, коли Гант поклав голову їй на коліна, а руку перекинув через неї на подушку.

Дитина, яка кладе голову на материні коліна. Друг, який шукає заспокійливого контакту, щоб нагадати собі, що він досі живий. Хороша людина, хай там що його змушують робити.

Брайс обережно знову відкинула волосся з його чола.

Очі Ганта були заплющені, але він злегка подався до її дотику. Ніби у мовчазному проханні.

Тож Брайс продовжила гладити його волосся, доки його дихання не стало глибоким і рівним, а його могутнє тіло не обм’якло.

Пахло раєм. Домом, вічністю і тим місцем, де йому хотілося бути.

Відчуваючи тепло і м’якість жіночого тіла, відчуваючи легке дихання, Гант розплющив очі.

У тьмяному світлі кімнати він виявив, що лежить у Брайс на колінах, а сама вона спить, притулившись до узголів’я ліжка, похиливши голову набік. Її рука досі була у його волосся, а друга лежала на простирадлі біля його руки.

Годинник показував пів на четверту. Ганта здивував не час, а той факт, що його розум уже достатньо прояснився.

Вона подбала про нього. Відмила, вдягла і втішила. Він не пам’ятав, коли востаннє хтось робив для нього подібне.

Гант обережно прибрав голову з колін Брайс, усвідомлюючи, що у неї голі ноги. Що з одягу на ній лише його футболка. І що його обличчя було всього за кілька сантиметрів від того самого місця.

Його м’язи лише трохи занили, коли він підвівся й сів на ліжку. Брайс навіть не поворухнулася.

О боги, вона вдягала на нього труси.

Гант зашарівся, але встав з ліжка. Сирінкс розплющив одне око, дивлячись, через що здійнялася метушня. Гант дав химері знак йти за ним, і, обійшовши ліжко, підійшов до Брайс.

Вона лише злегка поворухнулася, коли Гант узяв її на руки і поніс до її кімнати. Він поклав її на ліжко, і вона щось буркнула, протестуючи проти холодних простирадл, але він хутко накрив її ковдрою і вийшов, поки вона не проснулася.

Він був уже на середині вітальні, коли її телефон, залишений на кухонній стійці, засвітився. Не втримавшись, Гант підійшов подивитися.

Екран був заповнений низкою повідомлень від Рунна, усі надіслані за останні кілька годин.

«З Аталаром усе гаразд?»

Наступне: «А з тобою?»

Потім, через годину: «Я зателефонував твоєму консьєржу, і він запевнив мене, що ви обоє у квартирі, тож, гадаю, у вас усе в порядку. Але вранці передзвони».

І останнє, яке надійшло пів хвилини тому, наче запізніла думка: «Я радий, що ти сьогодні мені подзвонила. Знаю, що наші стосунки зіпсовані, і знаю, що багато в чому це моя вина, але якщо я колись тобі знадоблюся, то знай, що я поруч. Завжди поруч, Брайс».

Гант глянув у бік її спальні. Вона дзвонила Рунну — ось із ким вона говорила по телефону, коли він повернувся. Гант задумливо потер груди.

Він заснув у своєму ліжку, де досі лишався її запах — наче примарний теплий дотик.