55
Брайс розбудили золоті промені світанкового сонця. Простирадла були теплі, ліжко м’яким, Сирінкс досі хропів…
Це була її кімната. Її ліжко.
Вона сіла і розштовхала Сирінкса. Той роздратовано заскавчав і заповз глибше під ковдру, для повного щастя вдаривши її задніми лапами по ребрах.
Брайс залишила химеру спати, зісковзнула з ліжка і за мить вийшла з кімнати. Напевно, в якийсь момент Гант її переніс. Але він був не у формі для фізичних навантажень, а якщо його якимсь чином знову викликали…
Брайс полегшено зітхнула, побачивши на ліжку в гостьовій кімнаті розпростерте сіре крило. Золотисто-коричневу мускулясту спину, яка піднімалася й опускалася у такт диханню. Він ще спав.
Дякувати богам. Брайс потерла обличчя долонями, розуміючи, що сон втрачено, і попленталася на кухню готувати каву. Їй потрібна була чашка міцної кави, а потім швидка пробіжка. Ще сонна, вона машинально засипала зерна у кавоварку, і коли та загуділа й затріскотіла, взяла з кухонної стійки свій телефон.
Більшість повідомлень була від Рунна. Вона двічі їх перечитала.
Він був готовий кинути усе і прийти до неї. Відправити своїх друзів на пошуки Ганта. Зробив би це без зайвих питань. Вона це знала — і змушувала себе забути.
І також розуміла чому. Прекрасно розуміла, що її реакція на їхню сварку кількарічної давнини була виправдана, але надмірна. Рунн намагався вибачитися, але вона лише використала це проти нього. І він напевно відчував достатню провину, оскільки ніколи не питав, чому вона викреслила його зі свого життя. Він так і не зрозумів, що відгородитися від нього його змусила не якась там легка образа, а страх. Абсолютний жах.
Він ранив її, і це страшенно її налякало — те, що він має таку силу. Те, що вона стільки всього чекала від нього, уявляла, скільки всього робитиме разом із братом — пригоди, свята і звичайні родинні моменти — і він мав здатність усе це зруйнувати.
Великі пальці Брайс зависли над клавіатурою телефона. Вона не могла підібрати правильних слів. Було б непогано написати «Дякую». Чи навіть вистачило би «Подзвоню пізніше», оскільки, мабуть, їй справді було би варто подякувати особисто.
Але пальці так і зависали над клавіатурою, а слова змішувалися й вислизали з голови.
Тож вона вирішила зачекати, доки збереться з думками, і перейшла до наступного повідомлення — від Юніпер.
«Мадам Кайра сказала, що ти так і не з’явилася на занятті. Якого Хела, Брайс? Мені довелося благати її притримати вільне місце для тебе. Вона була дуже сердита».
Брайс скрипнула зубами і відповіла: «Вибач. Перекажи їй, що я працюю над однією справою для Губернатора і мене викликали по роботі».
Вона відклала телефон і розвернулася до кавоварки. Через секунду він знову задзижчав. Певно, Юніпер прямувала на ранкову репетицію.
«Ця жінка не розмінюється на відмовки. Я важко працювала, щоб сподобатися їй, Брайс».
Юніпер однозначно розсердилася, якщо назвала її Брайс, а не Бі.
Брайс написала: «Вибач, добре? Я ж казала, що тільки подумаю. Не треба було запевняти її, що я прийду».
«Як скажеш. Мушу йти», — шпигнула її відповіддю Юніпер.
Брайс шумно видихнула і, насилу випустивши телефон з рук, узяла чашку гарячої кави.
— Привіт.
Різко розвернувшись, вона побачила Ганта, який стояв, спершись стегном на мармуровий кухонний острівець. Треба було визнати: як для мускулястого крилатого велетня, янгол рухався безшумно. Він вдягнув сорочку і штани, але зачіска була досі скуйовджена після сну.
Її коліна трохи підкосилися, і вона хрипко спитала:
— Як почуваєшся?
— Прекрасно.
У його відповіді не було уїдливості, лише тиха покірність і прохання надто не тиснути. Тож Брайс дістала другу чашку, поставила її до кавоварки і натиснула кілька кнопок, щоб готувалася друга порція.
Його погляд, яким він обвів кожну частину її тіла, відчувався наче фізичний дотик. Опустивши на себе погляд, Брайс зрозуміла чому.
— Вибач, що взяла одну з твоїх футболок, — сказала вона, зібравши в руку жмут білої тканини. О боги, на ній не було трусиків. Він про це знав?
Його очі опустилися на її голі ноги і злегка потемнішали. Точно знав.
Відштовхнувшись від кухонного острівця, Гант рушив до неї, і Брайс приготувалася. Вона й сама не знала, до чого, але…
Він пройшов повз, попрямувавши до холодильника, з якого дістав яйця і шмат бекону.
— Нехай це і прозвучить, як кліше альфа-козла, — промовив він, не дивлячись на неї і ставлячи на плиту сковорідку, — але мені подобається бачити тебе у моїй футболці.